Книжкова терапія месьє Одинака

GeorgeНіна Джордж. Маленька паризька книгарня. Пер. з англ. Ольги Захарченко. — К. : Наш формат 2016. — 352 с.


Мені дуже хочеться сподіватися, що колись цей роман Ніни Джордж будуть читати у школах та університетах і він стане частиною сучасного літературного канону. «Маленька паризька книгарня» — роман про життя. Будь-які інші визначення будуть якщо й правильні, професійні, методологічно вивірені, проте якоюсь мірою сутнісно неповні. Письменниця змогла написати роман про сучасну людину, запропонувавши читачеві прекрасну алегорію читання як фармації, особливої терапії, здатної вилікувати наші душі. Читання як ліки — напевно, такий образ більшою мірою пасує культурі ХVIII—ХІХ століть. Спадають на думку романи Флобера, Золя, Бальзака. І ось у ХХІ столітті авторка пропонує текст, у якому з точки зору літературності створено особливу реальність, в яку прагнеш поринути і якої не хочеться полишати.

У створеному в уяві письменниці Парижі мешкає п’ятдесятирічний Жан Одинак, який володіє унікальною здатністю «суперперцепції», надтонкого відчуття людей. Химерний чоловік відчуває проблеми, душевні страждання й біль кожної людини й прагне порятувати клієнтів за допомогою книжок. «Маленьку паризьку книгарню» у принципі можна назвати філологічним романом. Цікаво читати твір, у якому з позиції людини ХХІ століття осмислюються найскладніші автори й твори попередніх епох: Оскар Вайлд, Франц Кафка… Такі особливі «літературні екфразиси» важливі з точки зору рецептивної естетики та компаративістики: література розповідає про літературу. У такій проекції немає творів «класичних» і «сучасних», бо класика формує сучасну людину. Месьє Одинак дає своїм «пацієнтам» різні ліки, у такий спосіб оживлюючи минуле (часом давно забуте минуле). Ось як «літературний фармацевт» відгукується про роман «Сліпота» португальського Нобелівського лауреата Жозе Сарамаго: «Ця книга не для тих, хто починає жити. Вона для людей, що вже посередині життя. Для тих, хто дивується, куди, в біса, поділася перша половина. Хто відриває погляд від ніг, які нетерпляче переставляли одну поперед одної, не дивлячись, куди ж так злагоджено й старанно бігли весь цей час» (с. 39). Такі філософські рефлексії часто постають надзвичайно влучним потраплянням у сутність художнього твору. Так, кафкіанське «Перетворення» репрезентоване як «оповідання про таргана! Тільки уявити — мати вимітає власного сина віником. Страхіття!» (с. 46).

Але «Маленька паризька книгарня» — це роман про людське життя, страждання, травми, біль. І хоч нині людина прагне керуватися прагматичними настановами, часом цинізмом, часом мізантропією або консьюмеризмом, проте це не позбавляє її від болю. Біль — екзистенційний та евентуальний стан людини ХХІ століття. Зокрема, в такому місті, як Париж, де людина — «жертва» «міських мордувань (лихоманковий темп, байдужість, спека, шум і усюдисущі водії автобусів із садистськими нахилами») (с. 30).

Проте життя складніше за те, що може уявити людина. І часом навіть книжки не лікують, принаймні не можуть вилікувати самого фармацевта. Біль від розлучення з коханою перетворив його на знавця чужих душ. Проте чоловік так і не зміг знайти в собі сил, щоб прочитати послання від Манон. Трагічний зміст старого листа змушує чоловіка заново подивитися на себе. «Маленька паризька книгарня» — це роман про втрату й віднаходження життя. Справжня сутність світу не відкривається в Парижі. Потрібно мандрувати на південь, без належних запасів їжі, без грошей і кредитних карток — щоб тільки знайти себе. І, по суті, пізнати смисл життя. Жан Одинак, здається, відкриває цей смисл. Відкриває на півдні, де французьке життя протікає в інших формах: без поспіху, у ньому ще збережено первісність, автентичність, магічну вітальну тілесність. Особливим етапом «ініціації у життя» постає танго, яке символізує смерть і воскресіння, секс і Любов, страту й порятунок. Смисл життя в простих речах. І з часом ти розумієш це особливо гостро. Жан повертається до себе, переборює біль минулого, аби жити далі.

Рецепти кухня Провансу, розміщені наприкінці роману, додають книжці особливого колориту: кухня — одна з можливих утеч від абсурдності та збайдужілого світу. Відчуття часу в усіх ароматах — смисл людського життя. Принаймні один із важливих, якщо людина не хоче перетворитися на таргана.

Переклад загалом справляє досить добре враження, хоча й трапляються поодинокі недбальства («закотив рукава сорочки» (с. 38), «кабінет знаходився біля Єлисейського палацу» (с. 32), «позорище» — краще вже ганьбище, ганьбисько тощо).

«Маленька паризька книгарня» — книжка, яку обов’язково потрібно прочитати і до якої ми, напевно, ще не раз повертатимемося в нашому житті.

Дмитро Дроздовський

Придбати книжку