Пізнати Машу: історія про свободу, гріх і пост-людство

Мельник_обкл_Маша і постфашизмМельник Ярослав. Маша, або Постфашизм. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2016. — 286 с.


«Маша, або Постфашизм» — роман про межі людської свободи. Ярослав Мельник — один із найцікавіших сучасних письменників, який в українській культурі у вельми незручний спосіб озвучує глибинно-неприємні «людські питання»: що виокремлює людину з-поміж решти світу; як стається так, що людина поводить себе немовби тварина; чому гуманізм перетворюється на сатанізм (фашизм/нацизм); де обмежується людська свобода і починається справжній постцивілізаційний жах… «Маша, або Постфашизм» — чергова постніцшеанська історія про те, як людина убила Бога і зробилася Богом.

Новий твір Я. Мельника — це дистопійний філософський роман, у якому художній наратив переривається вкрапленнями філософсько-публіцистично-політичного ґатунку. Світ, який сконструйовано у творі, відображає четверте тисячоліття, в якому людина живе поруч із особливим псевдолюдським феноменом: сторами. Ці істоти, з якими уже обізнаний читач творів Я. Мельника, мають людські тіла, проте не володіють свідомістю, а отже, для них чужі відчуття сорому, прагнення до культури тощо. За допомогою цих «героїв» у романі окреслено питання про те, що можна вважати людським: стори — це тварини чи істоти, які з часом можуть еволюціонувати до людей? Зрештою, доцільно поставити й інше питання: а чи люди — тварини, які колись еволюціонували й розвинули другу сигнальну систему, здобули свідомість (із подібними філософськими проблемами «бавився» свого часу Джонатан Свіфт у «Мандрах Гуллівера, зокрема в розділі про коней гуїнгнгмів)?

Коротко зауважу ще один важливий мотив — «поклик тваринного» в людині. Цей мотив, як і решта у творах Я. Мельника, не має однозначного трактування. Несподіване почуття людини до сторів — результат вродженого гуманізму, співчуття, страждання чи вияв тваринної сутності людини, грубо кажучи, прагнення до скотолозтва? І головний персонаж Дмитро, й решта героїв у романі «Маша, або Постфашизм» не мають однозначної відповіді. Журналіст газети «Голос Райха» боїться публічно висловити те, що відчуває і що не дає йому спокою. Він звинувачує сина Альберта у скотолозтві, коли бачить, хто насправді ґвалтує його Машу (вона — стора). Проте у світі немає однозначних відповідей на ці запитання. Стори — продукт людського експерименту, а отже, людина для них — господар, суб’єкт влади, «Бог»: «Але що таке істинний гуманізм, що таке істинна людина і справжня людяність — нехай скаже Бог, якому ми молимося. Кожна мука (а не тільки мука “людини”) — не марна, а досягає його вух».

Цікаво, що в романі у доповідях Райха Бог не заперечується, хоча події розгортаються у вкрай сцієнтистському світі. Людина створила собі подібну істоту, яка тепер має можливість обслуговувати людей, виконуючи примітивну працю. Стори — особливий науковий винахід, який нарешті позбавив людство рабів: хіба можна вважати рабом тварину? Проте в романі, який має виразно філософське спрямування, поставлено питання про те, що все-таки визначає людину? Мова, свідомість? Людина — це біологічний чи метафізичний об’єкт? Можливо, так, як сьогодні людина створила стора, Хтось колись створив людину, і людина в сприйнятті Того — безмозка істота, яка не може сягнути найвищого розуму й збагнути Істини?

Людина, прагнучи побудувати ідеальне суспільство вільних, у собі не може позбутися бажання бути диктатором (Ельза чинить насильство над сином, не даючи йому зробити власний вибір майбутнього фаху в житті), водночас стріли ненависті посиплються не на того, хто є джерелом заборон (Ельза), а тим, хто лише озвучуватиме різні ідеї (батько Дмитро). Людина — постійна небезпека, бо свобода, яка надана людині, насправді може бути пасткою або ширмою. У момент незручних запитань людина починає формувати антигуманну систему й зачиняється за численними заборонами та охоронцями (у романі це Перше Поліцейське Управління Рейха).

Роман «Маша, або Постфашизм» ставить перед читачем дуже багато складних запитань, відповідь на які, можливо, вдасться знайти в майбутньому — сподіваюся, раніше, ніж у четвертому тисячолітті. Проте письменник має випереджати час, і новий роман Ярослава Мельника це чудово потверджує.

Дмитро Дроздовський

Придбати книжку

  • Arni

    «Я був понад тридцять років поза контекстом української культури, – каже Ярослав Мельник. – Ці роки я існував у контексті іншої культури, мої книжки виходили не в Україні. І, врешті, настав момент запитати себе, чому я, як автор, існую для литовців, для французів, але не для українців, з якими пов’язаний своїм корінням? Це сталося п’ять років тому, коли я переступив внутрішній бар’єр і ризикнув запропонувати свої тексти українським видавцям і читачам. Я видав більше книжок литовською мовою, ніж українською. І, до прикладу, роман «Маша, або Постфашизм» вийшов у Литві 2013 року, а в Україні – зараз у «Видавництві Старого Лева». І обидва тексти – литовський і український – оригінали. Я писав цей роман двічі: спершу литовською мовою, потім – українською».

    З презентації книги у Києві http://goo.gl/ZFqQt0