«Етнологія для народу»: компас для тих, хто цікавиться минулим

IgnatenkoІрина Ігнатенко. Етнологія для народу: свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети, вірування українців. — Харків: Книжковий Клуб «Сімейного дозвілля», 2016. — 320 с.


В актуальному науково-популярному виданні «Етнологія для народу» авторка Ірина Ігнатенко має на меті долучити українців до невичерпної скарбниці давніх звичаїв та вірувань. Нині все більше українців звертаються до витоків народної мудрості. Це має своє вираження в різних формах. Йдеться не тільки про зовнішні вияви (вбирання у вишиванки, нанесення народної символіки на матеріальні речі), а й цілком практичні вирази (повернення до традиційних цінностей та обрядодій). Ця книга стане своєрідним компасом для читачів, які цікавляться етнологією.

Насамперед хочеться відмітити саму форму видання. Книга чудово оформлена, її сторінки оздоблені малюнками на народні мотиви переважно рослинного світу. До видання включені світлини, зроблені як самою письменницею, так і іншими народознавцями. Репродукції на побутову й сільську тематики М. Пимоненка та К. Трутовського додають особливого шарму книзі. Але найголовніше те, що Ірина Ігнатенко використовує цитати з багатьох авторитетних джерел (вони подаються в кінці кожного розділу). Деякі з них сягають середини дев’ятнадцятого століття. Книга базується на власних «польових дослідженнях» авторки, матеріалах із архівів та виданнях на цю тему, перелік яких подано в книзі.

З давніх-давен українці надавали сакрального значення кожній події в житті людини (народження, смерть, родини, хрестини, сватання). Ці знання передавалися «від старого до молодого» в усній формі. Діти всотували від старшого покоління філософію життя. Дещо втрачалося та відмирало, дещо набувало нового смислу та значення (наприклад, у Західній Україні на початку двадцятого століття з’явився новий тип колядок — повстанські (с. 285)). Звісно, обряди й звичаї часто різнилися між собою залежно від територій та природних особливостей регіону. Але основний зміст та «сакральний» сенс збігалися. Авторка намагалася узагальнити всі традиції нашого народу та передати основні риси того чи того обряду.

Відкриває книгу розділ, присвячений життєвому циклу людини, де йдеться про обряди та народні звичаї в усіх сферах людського буття. Перед нами розкривається значення кожної обрядодії, пов’язаної з народженням дитини та доглядом за нею, вагітністю та зачаттям, запобіганням вагітності та безпліддям, весільними та передвесільними звичаями (змовини, сватання, оглядини). Тут багато цікавих деталей та трактувань. Чи мають якесь логічне (або наукове) підґрунтя забобони? Адже часто ми знаємо, що чогось робити не можна, але не знаємо чому. Книга це вичерпно пояснює.

Особливо цікаві й нині майже втрачені обряди та звичаї пов’язані з будівництвом хат (вибір деревини та дня для початку будівництва), веденням господарства (городництво, тваринництво) та справжніми народними цілителями (чаклуни, знахарі й баби-повитухи). Ці теми ґрунтовно розкрито у другому розділі книги. Цікаво описані харчові звички українців (чому ж ми так любимо сало?), шанобливе ставлення до хліба та культура його випікання й споживання.

Третій розділ книги присвячений календарній обрядовості українців. Це одна з найцікавіших і водночас найскладніших тем у царині духовної культури українців. «Деякі вчені дотримуються думки, що основою свят є дохристиянські вірування, які увібрали в себе анімістичні уявлення наших предків про навколишню природу» (с. 234). Саме тому вся духовна культура українців, весь річний цикл свят базується на християнському календарі. Щоправда, протягом століть він змінився під впливом різних чинників. Українці несвідомо доповнювали та урізали християнський календар під власні землеробські, кліматичні та господарчі потреби. Ось чому деякі церковні свята мають не лише релігійне трактування, а й народне (побутове). Як відомо, календарну обрядовість можна розділити на чотири «сезонні» підгрупи: весняний, літній, осінній та зимовий цикли. Ірина Ігнатенко окремо зупинилася на кожному з них, описала притаманні їм прикмети, повір’я та звичаї, й окремо зосередила увагу на релігійних святах та вшануванні святих.

Напевно, календарна обрядовість досі зберігає свої позиції в основі філософського буття українців. Українці колядують, засівають, щедрують, співають купальських пісень, святять воду та пірнають в ополонки. А чи замислювались ви над значенням та сакральним змістом тієї чи іншої обрядодії? Чи намагалися осягнути мудрість народних звичаїв? Ця книга вам стане у пригоді. Вона буде цікавою для всіх без виключення.

Оксана Басан

Придбати книжку