Можливо все!


obkl_kocarevОлег Коцарев. Неймовірна історія правління Хлорофітума Першого: Пригодницькі повідомлення. — К.: Смолоскип, 2009. — 264 с. — Серія «Вони повертаються».

Ви коли-небудь були в Харкові? Якщо ні, то вам просто необхідно прочитати першу прозову книжку молодого харківського поета Олега Коцарева «Неймовірну історію правління Хлорофітума Першого». Тоді «поїхати до Харкова» безперечно стане першим пунктом у планах на найближчий час. Адже вам особисто захочеться переконатися у правдивості всього написаного автором, на власні очі побачити всілякі харківські чудасії.
Харків Коцарева по-середньовічному карнавалізований. Герої оповідок (кандидати в депутати, поширювачі листівок, прибиральники, кондуктори трамваїв і тролейбусів, фретки, тхори, садівники, привиди, студенти, молоді письменники, колишні зеки, панки, школярі та ін.) постійно блукають містом, іноді не маючи на те особливої потреби, — і роблять собі невеличке свято. Вони ніби рухаються Харковом водночас, створюють пістрявий хаос і будь-якої миті можуть перетнутися. Незважаючи на всі пригоди/проблеми/великі неприємності, що підстерігають персонажів Коцарева, всі вони неодмінно веселі, в них немає невдоволеності від життя. Вони вросли в це місто і без нього не мислять себе.
Утім, мешканцям інших міст, зокрема киянам, не варто засмучуватися: мовляв, читати збірку їм буде нецікаво, бо там усе про Харків та про Харків. Олег Коцарев приготував цікавинку і для жителів сучасної столиці. Дехто з нас, напевно, не раз бував у справах на станції метро «Либідська» (коли їхав у бібліотеку Вернадського, наприклад). Але далеко не кожен знає, що недалеко від метро раніше було старе трамвайне депо, тепер перебудоване на супермаркет. Так-от, як стверджує Олег Коцарев, у тому супермаркеті живе привид одного з працівників депо й щоночі катається на трамваї старими коліями в районі метро. Не вірите? Почитайте оповідання «Депо на Либідській» — і ви знатимете, як і де того привида знайти. Може, навіть вдасться з ним покататися…
Проте й столичними читачами не обмежується коло тих, хто знайде в пригодницьких повідомленнях Коцарева інтелектуальну поживу. От, скажімо, вас коли-небудь викрадала «Укрзалізниця»? І чи знаєте ви, як цього не допустити? Або що станеться, коли випити нашатирного спирту? І як визнати дівчину, яка буде зустрічатися з вами (це до хлопців) тільки заради видатного письменника Джеймса Джойса? І як щодня мінімум тричі перемагати капіталізм? Відповіді на всі ці та інші запитання дає письменник, більше того — «теорію» підкріплює історійками з життя. Так, ув одному оповіданні автор як простеньку теорему доведе вам тезу «кохання не існує». А в наступній історії цю ж тезу переконливо спростує.
Любителям бавитися у відшукування інтертекстуальності — п’єса за мотивами роману Олеся Гончара «Собор». Окрім того, можете пометикувати й над назвою «Пошики» — поле для інтерпретацій додається. На додачу є нагода познайомитися із новим жанром — «фіто-казкою». А «Неймовірна історія правління Хлорофітума Першого» — така собі антиутопійна фантазія на тему майбутнього країни в період парламентської кризи.
«Ого, невже таке можливо?» — раз по раз прокручуватиме в думці читач. В оповіданнях Коцарева можливо все. І навіть там, де автору трішечки не вистачить досвіду, допоможе вигадка.
Олена Коваленко

  • drug_chytacha

    Вельмишшшновна рецензієнтко,

    прошу сказати, чи є в тій книженції шо-небуть про мій рідний посьолок Гопи, бо як нє, то шоб я дурно не шукав (книжка, певно, немаленька).

    І ше скажіть таке. Харків, як Ви знаєте, був столицею України,

    і якшо цей Коцарев, як Ви підмітили, пише все про харків та й про харків, то чи не є він яким там сепаратистом?

    З нетерпіннєм чекаю на Вашу відповідь.

    Ваш Друг читача