«Зброя судного дня» Юрія Щербака: втекти від Імперії Зла

ZbrojaЩербак Ю. Зброя судного дня: документально-фантастичний роман. — К. : Ярославів Вал, 2016. — 360 с.


Роман «Зброя судного дня» Юрія Щербака — приклад літератури, яка виконує функцію соціокультурного моделювання дійсності в аспекті аналізу минулого та прогнозування майбутнього. Ю. Щербак — письменник, який має «медикалізовано-дипломатичний» погляд на світ, його художня візія побудована на життєвому досвіді, сформованому в результаті багаторічної роботи з різними міжнародними інституціями та експертними середовищами, зокрема, й такими, що мають статус «секретних».

Автор написав документально-фантастичний твір, який, дозволю припустити, може бути матеріалом для аналізу з точки зору політологів, соціологів, дипломатів, істориків-міжнародників, медійників. «Зброя судного дня» — це приклад не літератури стилю, а літератури форми. Ю. Щербак пропонує величезну кількість евристичних ідей, які сукупно перетворюють роман на поліфонічний і такий, що має кілька вимірів. Творчість Ю. Щербака — багатоголоса, і це визначення «працює» на кількох рівнях.

По-перше, неметафоричний роман через використання Біблійних епіграфів і Біблійної символіки перетворюється на своєрідний метафізичний твір, у якому письменникові вдається створити особливу візію сьогодення. Водночас ця візія має понадчасове значення, оскільки в ній подано спробу схопити одвічну сутність людського духу. Твір Ю. Щербака — феноменологічний, певною мірою пост-геґелівський, оскільки в ньому наявні спроби сконструювати образ «Історичного Абсолюту», абсолютного духу, який визначає порядок і природу речей на планеті.

По-друге, в романі подано спробу розкрити людську сутність в її понадідентичнісному вимірі. Зауважу, що «Зброя судного дня» — роман іманентно український, позаяк у його осерді — спроба зрозуміти українське буття, в якому протягом значного часу відбувається змагання людини і звіра. «Якщо вся сьогоднішня зовнішньополітична стратегія України і спрямована лише на юридичну «втечу» від Імперії Зла (боротьба за визнання України суб’єктом міжнародного права, участь України в різних міжнародних угодах та режимах і т. п.), то слід визнати, що це — хибна, обмежена в часі стратегія, бо Україна нікуди не втече від Імперії Зла, яка вкоренилася не лише на безмежних просторах Росії, в Москві, на Уралі, в Сибіру — всюди, де живуть носії цієї божевільної ідеї, але також існує всередині України — в душах комуністів, ветеранів НКВД, відставних військових, членів уряду, парламенту, силових структур. Всі, хто сповідує філософію насильства над інакодумцями, і служать Імперії Зла» (с. 21).

«Зброя судного дня» — це роман, у претексті якого — Святе Письмо («Об’явлення Івана Богослова»), в якому засвідчено онтологічну битву між двома світами. Україна — конкретна реалізація цього всесвітнього протистояння. У прозі Ю. Щербака переплетіння між сцієнтистським (науковим) і метафізичним (релігійним) набувають особливої форми. Роман постає і як художня візія-попередження (роман-катастрофа), і як науковий прогноз. Хоча наприкінці видання й зазначено, що читачеві годі шукати прямих зв’язків між художньою реальністю та справжніми подіями, проте такий «припис» видається, радше, письменницькою умовністю, своєрідною грою.

Досить цікавою в романі постає думка про те, що не Путін створив сучасну Росію, а народ створив свого Путіна: «Не Путін керував російським народом, як думали високоінтелектуальні аналітики, а народ ним. Народ, якому не потрібні були ні Герцен, ні Толстой, ні Бердяєв, ні Сахаров — ці чужорідні, ворожі елементи; російській народ ще раз довів, що вклоняється царям і тиранам…» (с. 128). Така ідея неодноразово оприявнена і в прозі С. Алексієвич. Лідер країни — це проекція мільйонного населення, яке в своєму державцеві прагне втілити те, чого хоче у глибині єства. Людина — одвічне протистояння між небесним і звіриним, світлим і темним. Людина в жодному разі не має бути ідеалізована, натомість кожний крок людства мусить бути підданий фаховому аналізу, холодному, тверезому, фактологічному.

Читати також: «Війни Путіна»: книжка про наслідки агресії Росії в Чечні, Грузії та Україні

Насамкінець згадаю чи не найменший підрозділ у романі — сорок четвертий. Він написаний як повідомлення преси про опитування, яке «російський пропагандист» Сєргєй Дорєнко проводить в ефірі радіостанції «Говорит Москва». У результаті опитування випливає, що 62% слухачів схвалюють використання ядерної зброї в боротьбі за російський Крим. Безперечно, видається дискусійним питання про те, наскільки взагалі можливо використовувати соціологічні дослідження в країні, представники якої живуть у страхові і під постійним нашіптуванням звіра.

Проте в постколоніальному майбутньому важливо шукати інші форми порозуміння: монстр має зникнути, а планета кардинально змінитися, аби сценарій фільму-катастрофи ніколи не став реальністю і ядерна зима не настала. Росія — феномен, який або мусить тотально переформатуватися, або зникнути. Звір не може вічно навіювати страх.

Дмитро Дроздовський

  • Valerii Roman

    Насправді – повна дурня і викривлення реальності

  • Lida Trump

    Що книга, що рецензiя – бред сивоi кобили. Служив щербак кпсс, тепер служе цру. Оце по- украiнськи. А нам би треба свого путi на. Щербаку з його потугами до путi на, як до неба рачки.