«Самотність простих чисел»: математика життя від Паоло Джордано

SamotnistДжордано Паоло. Самотність простих чисел: роман; переклад з італ. А. Маслюха. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2016. — 320 с.


«Самотність простих чисел» — перший роман італійського письменника Паоло Джордано (за фахом — фізика-теоретика). Після виходу у світ цей твір одразу став бестселером в Італії й був перекладений понад тридцятьма іноземними мовами.

«Самотність простих чисел» належить до літератури, яка розповідає про людину. Не скажу, що назва роману найкраща, найточніша. З точки зору комерційного менеджменту, напевно, вона приваблива. Проте в англійській літературі образ простих чисел асоціюється, наприклад, із людьми, які страждають на аутизм і у відповідний спосіб бачать дійсність (такі люди не здатні казати неправду, не здатні сприймати літературних засобів художності, як, наприклад, Крістофер, герой роману Марка Геддона).

В одному з розділів роману «Самотність простих чисел» назва знаходить пояснення, проте вона не вичерпує усієї складності психологічної реальності, яку конструює автор. «Прості числа діляться тільки на одиницю і самі на себе. Кожне з них посідає своє місце у безконечному шерезі натуральних чисел, затиснуте, як і всі числа, поміж двома іншими, але на крок далі, ніж решта. Ці числа — непевні й самотні, і саме тому Матія вважав їх достоту дивовижними. Іноді він думав, що в тому шерезі вони опинилися випадково, от просто потрапили там у пастку, нанизані разом, немов коралинки у намисті» (с. 125). «Загалом серед математиків побутує переконання, що, просуваючись уперед, рано чи пізно неодмінно натрапиш на наступну пару простих чисел, хоч ніхто не може завчасу сказати, де вони, аж доки їх не знайде. Матія, власне, й мав себе з Аліче за таку-от пару простих чисел, за близнюків, самотніх і загублених, близьких — але близьких недостатньо…» (с. 126). Проте «Самотність простих чисел» — це не лише роман про самотню пару-«близнюків» Аліче та Матію, не лише історія про їхнє зближення та розходження, дивакувату спорідненість і неординарність.

Це передусім роман про травму і долання дитячої травми, роман про біль і покинутість, роман про підліткову соціалізацію та перший сексуальний досвід, роман про віднаходження власної сексуальної ідентичності (зокрема, і гей-ідентичності) і про виборювання власного шляху (хтось обирає шлях найскладніших математичних рівнянь, щоб здобути медаль Філдса, а хтось знаходить себе у фотографії). І саме тому Паоло Джордано написав, безперечно, добрий твір, який цікаво читати, бо у романі відчуваєш не блукання ідей, а реальні людські голоси, екстравагантні характери (принаймні і Аліче, і Матія — поза суспільною «нормою»), живий подих реальності.

Паоло Джордано написав роман про те, як дійсність може підштовхувати людину до ескапізму. Зокрема, уже в дитинстві. Один нещасний випадок на лижах переінакшив усе життя дівчинки. Кульгавість Аліче викликала певний комплекс, лижі стали символом страху й ненависті. Проте людина — істота соціальна. Їй потрібне спілкування, потрібне розуміння. Тому Аліче й дорожить спілкуванням із групою Віоли Баї, екстравертної й вульгарнуватої дівчини, яка вже мала перший сексуальний досвід (фактично вона пережила зґвалтування). На знак своєї належності до її групи та відданості самій Віолі Аліче робить татуювання. Проте життя — не лише сходження із собі подібними, а й болюче забуття про вчорашніх друзів, які покинули тебе через банальні «пристрасті». Аліче, яка з дитинства знає, що таке біль, не вагаючись, вирішує позбутися символу дівочої дружби.

Проте автор роману, обираючи образ простих чисел, підштовхує читача до думки, що всі ми — лише числа у великому шерезі, який не має кінця-краю. Проте ж у світі є воля. Зустріч Аліче та Матії — випадковість чи закономірність? Достеменно ми не можемо цього сказати, ґрунтуючись лише на тексті. Герої справді мають багато чого спільного, бо ж тримають у собі особливий внутрішній світ. Проте ситуація, коли Матія сам обирає собі наукового керівника, свідчить про те, що воля таки багато важить у нашій дійсності.

Роман читаєш на одному подихові. Це прекрасний зразок літератури пост-постмодернізму, коли стосунки набувають особливої унікальності, почуття — первозданності, емоції (зокрема, біль) — автентичності. Цікаво, що обидва герої йдуть у житті до того, що є незмінним: прості числа та фотографія, яка в особливий спосіб архівує пам’ять. «Самотність простих чисел» — це роман про соліпсичну людину, яка, проте, прагне відкритися іншому. Якщо людський світ —математичний шерег, то хтось мусить встановити у ньому приховану закономірність.

Дмитро Дроздовський

Придбати книжку