«Забудь-річка» Братів Капранових: як стирання пам’яті губить націю

Ri4kaБрати Капранови. Забудь-річка. Роман. — К.: Нора-Друк, 2016. — 544 с.


544 сторінки! 4 роки писалася «Забудь-річка»! Брати Капранови порахували, що провели 77 тижнів за комп’ютером (8-годинний робочий день, п’ять разів на тиждень), аби написати цей роман. Рідко в сучукрліті можна зустріти такий художній фоліант, за яким насправді вже сумують українські бібліофіли.

Такий без перебільшення прозовий том Братів Капранових став помітним літературним відкриттям у 2016 році. Здавалося б, епоха гігантських, схожих на цеглину реалістичних текстів, епоха, знакована найбільшими європейськими та українськими правдописцями, які у власних творах замахувалися на дослідження усього суспільства і усіх його механізмів, нібито давно канула в лету, і її замінили легші та швидші жанри, як-от есеїстика, колумністика, блогерські матеріали, журналістські статті і навіть пости у Фейсбуці. Але ні. «Забудь-річка» повертає українців у русло давно знайомого реалізму, пласту сучасної історії XXI cтоліття та української історії в Другій світовій війні.

Читати також: Забудь-річка. Дегустація нового роману Братів Капранових

Друга світова війна принесла в Україну горе, біду, кров, гори трупів, репресії, мільйони загиблих, розстріляних і замучених, зниклих безвісти, засланих на чужину на важкі роботи. Війна так переорала людські долі, розкидала їх по світах, переплутала біографії, що той, хто хоче відшукати свою рідню, натикається на масу труднощів.

Так і чолові герої нового роману Братів Капранових юристка Уляна Кравченко і моряк Степан Шагута. Це зовсім дивацький союз закомплексованої жінки із Очакова, по суті сірої мишки, яка в молоді літа нагуляла доньку, та бувалого розведеного моряка, альфа-самця, високомаскулінного та мускулистого сибіряка. Цей союз тримається не тільки на сексі (дехто з читачів уже порівняв сцени з роману «Забудь-річка» із американським романом «Секс і місто»), як позірно може здатися.  Він будується ще й на здорових сімейних цінностях та спробі осмислити звичаєву та традиціоналістську психологію українського народу, роздвоєну на язичництво та християнство.

Кожного року українці згадують свою рідню. Після Великодня натовпи городян їдуть на сільські та міські кладовища, де поховані їхні тати й мами, баби, діди і прародичі. Цей обряд Радовниці, або Радуниці («весняної радості») коріниться в глибоких нетрях язичництва, і навіть релігія Христа на слов’янських землях не змогла знищити народну традицію поминати близьких. Ця традиція увійшла до основ ортодоксального християнства, вкорінилася в головах українців, цей звичай старанно наслідують герої роману, попри те, що столування й пиття на могилах предків інколи схоже на варварство і зі зверхньою байдужістю не сприймається молодшим поколінням. Символічно й парадоксально, але саме язичницький пласт української свідомості в’яже нас із власним корінням, кидає місток до біографій наших предків. Саме цей ритуал, який нав’язують старші люди — це спосіб збереження пам’яті та історії роду, а в українських масштабах — реконструкція достовірних життєписів та історичних подій.

У вир Другої світової війни потрапили три Степани Шагути XX століття, а четвертий Шагута в XXI-му шукає їхній слід в Італії, українських архівах, у нетрях Інтернету, в соціальних мережах, в Очакові. Ці Степани під одним прізвищем опиняються по різні боки барикад. Комсомолець Павло Соколенко воює у 14 гренадерській дивізії Ваффен СС «Галичина» (після 1945 року перша Українська Дивізія УНА), син сотника армії УНР Святослав Ліщинський воює у Червоній армії, а справжній польський жовнір С. Шагута, від якого пішли інші Шагути, — в Українській повстанській армії. Стільки Шагут народилося через історичні струси та навмисне переховування різних осіб під одними документами й прізвищем. Чого, власне, не вигадували наші пращури, щоб не потрапити під каток червоної або коричневої чуми. Вигадливість українців змушує чухати потилицю і дивуватися усім віражам людських доль у кривавому XX столітті. Хочеться ще сказати, що історичні пласти виписані Братами Капрановими з достовірною точністю та тонким знанням усіх деталей: починаючи від одягу та тогочасної зброї, і закінчуючи мовними та культурними особливостями вояків різних армій. Потрібно віддати належне тривалій та клопіткій статистичній, фактологічній і характерологічній праці Капранових. До речі, фрагменти цього твору були викладені в Інтернеті й коригувалися досвідченими редакторами й фахівцями української історії.

Читати також: «Війна і міф»: 50 маловідомих фактів, що змінять ваше уявлення про Другу світову війну

Що ж до сучасного пласту роману, який протікає паралельно трьом долям Шагут, то його можна сміливо зарахувати до міського роману, що найнесподіваніше, написаного від імені уже згадуваної юристки Уляни Кравченко. Двом чоловікам писати роман очима жінки украй непросто: жінки, узявши до рук книжку, можуть засумніватися в правдивості такого методу й відкласти роман до кращих часів. Але й тут Брати Капранови все прорахували, і, коли писали твір, зверталися до власних дружин, які й «редагували» жіночий світ головної героїні. Себто прозовий том «Забудь-річка» — це плід колективної праці, який іще більше приваблює українських читачок.

Центральний образ твору — це пам’ять про рід і власну історію, яку потрібно берегти й передавати наступним поколінням. Стирання ж пам’яті губить націю і цілі народи, нівелює всі надбання минулого й знову й знову породжує війни, кров, входження в ту ж річку забуття та історичного небуття.

Яр Левчук

Придбати книжку

Читати також: Так жити не можна, або Гроші чи кохання. Рецензія на «Покров» Люко Дашвар