Уроки гідності

grox

Катажина Грохоля. Серце на перев’язі. – К.: Наш час, 2009. – 312 с.

“Серце на перев’язі” Катажини Грохолі лише за назвою схоже на жіночий роман. Але насправді це цілком реалістична історія, що розповідає нам про звичайну жінку та її феміністичні пошуки. Книга актуальна для українських читачок хоча б тому, що рівноправ’я між чоловіками та жінками у Польщі реалізоване не краще, ніж в Україні. Тут, як і в нас, суспільство зобов’язує жінку виконувати водночас цілий набір ролей: робити кар’єру, ефективно вести хатнє господарство, дбати про дітей та чоловіка і при всьому цьому гарно виглядати. І рідко який чоловік, навіть цілком люблячий, здатен побачити цей список суспільних вимог у всій своїй повноті й спробувати розвантажити жінку. Так само рідко яка жінка здатна протистояти суспільному тиску і перекладати частину необхідної роботи на чоловіка.
Героїню Грохолі читач бачить саме у процесі пошуку душевної рівноваги й власної гідності. Мати вже дорослої дитини тільки зараз вчиться не бути залежною від чоловіка і зовнішніх очікувань. Хай книжка і написана нібито як комедія, але це виглядає радше як втілення класичного висловлювання: я поспішаю посміятися, інакше мені довелося б заплакати. Адже далеко не комічні ситуації, у яких надмірні очікування утискають жінку, в романі трапляються мало не на кожній сторінці. І жартівливий тон оповіді лише підсолоджує той факт, що від утисків, викликаних стереотипами, жінки постійно потерпають не лише на сторінках книги, а й у реальному житті. У романі ми бачимо те саме, що й довкола себе: хатня робота і виховання дітей зазвичай не вважається роботою як такою, відтак знецінюється. Матері вчать доньок догоджати чоловікам, стереотипи і суспільні очікування занижують жіночу самооцінку. Партнер головної героїні роману очевидно люблячий, але, як і більшість, не навчений ділити порівну сімейні обов’язки, помічати втому своєї партнерки і не ставити до неї завищених вимог. Зрештою, середньостатистичний чоловік навіть із цієї книги не помітить пригніченого становища жінки – адже він не буде її читати, бо з обкладинки кваліфікує її як жіночий роман. (А цей жанр, також знаний як “рожеві шмарклі”, вважається низьким і фальшивим. Притому “чоловічі” жанри не мають негативних конотацій, і жінки їх активно читають.)
Власне, якби ми ставили за мету виділити соціальну місію у тій чи іншій книзі, могли би сказати, що “Серце на перев’язі” якраз вчить жінок бути вільними насправді й щодня, а не карикатурно і лише на восьме березня. Притому авторка і героїня роману також утримуються від неконструктивного “всі чоловіки – (потрібну лайку підставити)”, демонструючи тим самим і згадану гідність, і справедливий погляд на світ. Хоча ця книга і не декларована як феміністична, а героїня напевне і про феміністок мислить стереотипами, місію виховання власної гідності роман виконує на “відмінно”. Відтак “Серце на перев’язі” варто читати не лише чоловікам – для кращого порозуміння зі своїми дружинами, а й жінкам – задля самовдовконалення.

Ганна Гриценко