«Орвелл і біженці»: вперед до минулого, або СССР 2.0

Orwell

Андреа Чалупа. Орвелл і біженці: Невідома історія «Колгоспу тварин». Київ: Видавництво Жупанського, 2015. — 96 с.


Подобається нам це чи ні, але сценарій розвитку людства має не так багато сторінок, як хотілося б. З цієї причини людське плем’я, наче вітрильник зі зламаним компасом, переважно ходить по колу, періодично зустрічаючи на обрії одні й ті самі береги. Саме тому світова історія має спіральну форму і завитки різної величини. І все так або інак повертається на свої місця.

Людство ніколи не було врівноваженим. Так сталося, народжений для того, щоб творити, homo sapiens, навпаки, завдає шкоди оточуючому і керується в основному агресивними рисами характеру, знищуючи найменші сподівання на світле майбуття. Однак людським істотам цього замало. І через це буває так, що не бажаючи миритися і контактувати між собою через розбіжності у світоглядах, люди часто вигодовують у собі чудовиськ або одне колективне чудовисько, яке спочатку стає ватажком, а потім вождем. Тоді оцей Хворий розум ставлять на п’єдестали, пишуть з нього ікони, моляться і знищують усіх, хто проти. Знищують начебто за наказом вождя, але по факту це все ж таки робиться суто з власної волі. Людина — стадна істота, їй завжди потрібен колектив, і важливішим за це може бути тільки почесне місце у цьому ж таки колективі. А як його здобути, окрім як активною роботою на добро громади? От і служать люди спільним інтересам, таким чином вбиваючи одразу двох зайців: користь суспільству і задоволення внутрішніх бажань. Отож, мабуть, це все у людей в крові. І прикладів цьому безліч, взяти хоча б останні сто або двісті років. Громада виступає проти одного культу і не помічає, як швидко утворює інший, фактично такий самий. І кінця-краю цій спіралі поки що не видно.

Навряд чи я помилюся, якщо скажу, що найвідомішим у світі автором, який зауважував замкненість суспільства на одній особі і боровся проти культів і загального терору, є Джордж Орвелл. Чи треба нагадувати послання Орвелла сучасникам і прийдешнім поколінням, яке спливає зі сторінок найвидатніших книжок письменника «Колгосп тварин» і «1984»? Багато хто вважає згадані твори одним великим романом, розділеним на дві частини. Перша написана у формі казки, а по суті є найяскравішим памфлетом у бік терору всередині СССР у 1930 роках. Друга є логічним продовженням, якому письменник надав форму роману-антиутопії, завдяки чому його вважають оракулом.

«Колгосп тварин» пана Орвелла став вибухівкою для тих, хто встиг пізнати усі прикрощі життя в країні, де панує культ особистості. І то не просто культ, а диктатура, яка на той час вже знищила мільйони підданих. А скільки жертв ще буде згодом? Власне, саме про це і згадує журналістка Андреа Чалупа, онука українця-біженця Олексія Кейса. Відчувши «радощі» соціалістичної реальності з виказами, чекістами, тюрмами і всеохоплюючою бідністю, її дід із родиною втік із СССР на Захід. Живучи в таборі для біженців, його син Віталій — дядько Андреа — знайшов для себе майже невідомого на той час письменника Джорджа Орвелла і його книжку «Колгосп тварин», адаптовану таким самим втікачем від лап соцрежиму українською мовою. Це була Біблія № 2 мешканців бараків, яким країни-спільники СССР після Другої світової війни не поспішали давати громадянство. Завдяки надпотужній пропаганді Кремля, Совєти вважалися мало не уособленням раю на Землі. З цієї причини розповсюдження перекладеного памфлету прирівнювалося до антисовєтської діяльності. Тому солдати дружніх держав вишукували книжки і вилучали з обігу. Але все знайти їм, на щастя, не вдалося. Щось ніби втручалося у долі понівечених соціалізмом бідолах і дозволило самвидаву розлетітися по світу разом із тими, хто шукав сховку від Коби і його посіпак.

У книжці «Орвелл і біженці: Невідома історія «Колгоспу тварин» Андреа Чалупа розповідає історію появи української адаптації твору. До загальної інформації письменниця додає спогади старших членів родини, яка мігрувала з тогочасного і тепер знову відомого на Заході Донбасу до Європи, а потім США. І тут простежується доволі цікава історична паралель: українці завжди вимушені тікати з донецького регіону у пошуках кращого життя. Тікати, звісно, у західному напрямку. Так було сто років тому, і так є зараз. От вам і спіраль розвитку цивілізації, один і той самий сценарій подій: люди дають драла від скрути і покидьків, загалом від отого соціального дна, яке прийшло до влади і встановило власні правила гри.

У своїй бібліотеці нон-фікшн Андреа Чалупи я додав до дилогії пана Орвелла про народження і розвиток тоталітарного устрою суспільства. Таким чином у мене вийшла цікава художньо-документальна трилогія. Її відверте послання — це розповісти читачам, що за антиутопічними сюжетами письменника стоїть не уява, а справжні жахливі злочини режиму, який створили люди, і в якому направду не було нічогісінько людського. Про це пані Чалупа згадує вже на перших сторінках дослідницької роботи, де пише про важливість вивчення родинної історії, і яка згодом стане цілою книжкою. І не просто книжкою, а відвертою пересторогою: там, де культ особистості, життя не існує, там самі тільки страждання і виживання посеред вигорілого поля буття. У якості прикладу письменниця зауважує численні самогубства біженців у час, коли спільники на прохання Сталіна намагалися повернути їх до СССР. Між смертю і дорогою назад люди радо обирали смерть.

У світлі теперішніх подій в країні і на її окупованих територіях робота пані Чалупи має ще одне важливе значення. Її «Орвел і біженці: Невідома історія «Колгоспу тварин» акцентує увагу не лише на злочинах минулого, а й ніби попереджає про лихо, яке насправді не пощезло. Попри масові застереження письменників і соціологів, багато хто не помітив, що воно сиділо в людях і чекало на свій час. І зараз ми є свідками ще одного завитку історії, і згідно її сценарію усе повертається на початок: новий-старий культ Хворого розуму, ненависть до індивідів, чиє бачення навколишнього відрізняється від ідей так званої громади, переслідування небажаних і неприховані розправи над тими, хто має сміливість питати й дискутувати. Загалом, ці вірнопіддані і не криються. Навпаки, вони радо встановлюють нові п’єдестали, витягують із комор колись написані ікони і махають прапорами, де білим по червоному пишуть «СССР 2.0». Історія людей нічому не вчить. І хтозна, заплановано воно так навмисно чи просто маючи свободу, людське плем’я саме обирає лихо. Напевно можна сказати лише те, що всередині маси прапороносців час від часу з’являються ті, призначенням яких стала пересторога. Таким був Джордж Орвелл, таким був Рей Бредбері, такими були і є чимало інших. Серед них і Андреа Чалупа, і її робота справді варта уваги.

Сашко Завара

Придбати книгу