Як зацікавити підлітків вивчати історію свого роду, знає українська письменниця

Kluych-do-knygy-skryjaley1-513x600Мардус О. Ключ до книги скрижалей : повість / Оксана Мардус. Художник Надія Дойчева-Бут. — К.: Фонтан казок, 2016. — 128 с., іл. (Серія «Книжка про мене»)


Наші предки вірили, що існує своєрідне Світове дерево, або Дерево життя, яке є уособленням єдності усього світу, своєрідною моделлю Всесвіту й людини. Дерево Роду символізує гілочку зі Світового дерева, пересаджену на землю: це земний, людський рід, в якому об’єднанні предки з їхніми нащадками, нинішніми та ще не народженими. Дерево роду оберігали, його вишивали на сорочках і рушниках як символ поколінь. Але з часом люди почали забувати про ці символи. Нині мало хто з дітей знає своїх предків далі, ніж до третього коліна. Щоби зацікавити дітлахів вивчати історію свого роду, населеного пункту, українська письменниця Оксана Мардус написала повість для дітей середнього шкільного віку «Ключ до книги скрижалей».

Авторка провела досить ґрунтовне дослідження історії створення першого в Україні собору без єдиного цвяха — Троїцького собору, який нині розташовано у місті Новомосковську на Дніпропетровщині. Побудував його майстер-самоучка на ім’я Яким Погребняк, про якого Вікіпедія знає небагато. Зате Оксані Мардус удалося з’ясувати чимало фактів із його біографії, покопавшись ув архівах. Із книги юний читач дізнається про родину талановитого зодчого і про те, чому рід Погребняків-Сівурсів обірвався. Історична складова твору робить його дуже пізнавальним і цікавим для підлітків.

Авторка досить удало обрала цільову авдиторію для своєї книги. Бо ж середній шкільний вік — це діти 11-15 років. Це саме той період, коли на зміну питанням «чому небо блакитне?» приходять більш серйозні. А на межі середнього і старшого шкільного віку найголовнішим питанням стає «хто я і ким хочу стати?». Герой повісті «Ключ до книги скрижалей» — восьмикласник Сергій. Він — розумний, серйозний і дуже самостійний. Коли Сергій був маленьким, тато пішов від них, тому хлопчик мусив стати для мами захистом і опорою. І йому випадає честь дізнатися таємницю свого роду, взнати імена тих, будь-які письмові згадки про яких було знищено. Бо ж древні вірили: у цих знаннях — сила людини, кожна людська істота черпає життєву енергію з дерева свого роду, а без цього вона — ніхто.

Книгу поділено на маленькі частинки, кожна з яких інтригує і заохочує читати далі. Дві історії переплетено в цій повісті, два часових зрізи — сучасне й минуле. На одній сторінці читач разом із Сергієм знаходить підземелля і мандрує по нім, а вже на іншій із головою занурюється у Київ XVIII століття і спостерігає за тим, як народжуються, закохуються, одружуються, знаходять і втрачають декілька поколінь людей, «кахля» роду яких колись давно ненароком розбилася.

До історичної основи авторка «накинула» тоненьку любовну лінію (бо ж усі діти в цьому віці переживають першу закоханість, як же без неї). Крім того, є у творі трохи містики («привид» у підземеллі, який часом виходить зі свого сховку і лякає людей на вулиці) і художнього вимислу (180-річний довгожитель). Усе це робить історичний твір незвичайним і динамічним. Це — родзинки твору, які розбавляють сухий фактаж.

Авторка зробила сюжет цілком логічним, обравши прямий розвиток подій: експозиція — розповідь про те, як Яким Погребняк вигадав незвичайний храм; зав’язка — дверцята до підземелля, знайдені Сергієм; розвиток дії — мандрівки Сергія підземеллям, шкільна екскурсія до Троїцького собору; кульмінація — зустріч із мешканцем підземелля; розв’язка — розгадка таємниці роду. Щоправда, є у тексті й ретардації (коли авторка зумисне відхиляється від основної лінії розповіді і вставляє епізоди, які не несуть особливого смислового навантаження, не є ключовими для загального розуміння тексту, але є досить цікавими). Наприклад, це історія про те, як наречену Якима Погребняка викрали татари.

Саме така побудова тексту робить його цікавим і інтригуючим. Удалий у багатьох «дорослих» книжках прийом — початок із кульмінації — у дитячій книзі був би недоречним. До того ж, обрана авторкою композиція допомагає їй відтворити причинно-наслідковий зв’язок, бо ж тільки наприкінці твору читач остаточно усвідомлює основний месидж, ідею, якою просякнуто увесь текст від першого до останнього рядка. При цьому письменниця уникає моралізаторства: у творі немає авторських відступів, усі свої думки Оксана Мардус вкладає у вуста персонажів, а ті, своєю чергою, ненав’язливо доносять їх до дитини.

Що стосується персонажів, то авторка не ставить собі за мету детально прописати кожного з них, але в загальних рисах читач розуміє, якими є герої книжки.

Так, перше, що письменниця повідомляє про свого головного героя Сергія, — це те, що він добре навчається і користується авторитетом серед учителів та однокласників.

«Його називали в ліцеї „ботаніком“ поза очі. Хоч і відмінник, але не зазнавався. Мовчазний, та не сором’язливий. Грав на гітарі, полюбляв найкрутіші комп’ютерні ігри».

І саме ця характеристика є головною для розуміння того, чому цьому хлопчикові, а не його однокласникам Антону чи Ангеліні судилося розгадати велику таємницю. Розум, кмітливість і допитливість — визначальні риси характеру цієї дитини. Авторка не робить акцентів на його зовнішності чи стосунках із ровесниками, бо ж у центрі її оповіді — таємниця роду, до розкриття якої вона поступово підводить читача.

Єдиним суттєвим недоліком тексту є його позиціонування авторкою як історично-пригодницького детективу. Якщо з «пригодницьким» іще можна погодитися (мандрівки підземеллям, чатування на «привида» і втеча від нього), то детективом цю повість аж ніяк не можна назвати. Згідно зі словником літературознавчих термінів, детектив — це різновид творів масової культури, в яких розкривається певна таємниця, пов’язана зі злочином. У творі Оксани Мардус немає злочину. До того ж детектив — це жанр «дорослої» літератури. Тому «Ключ до книги скрижалей» — це таки повість.

Рукопис Оксани Мардус став переможцем конкурсу, оголошеного «Фонтаном казок» у 2015 році, — «Напиши про мене книжку». Це — друга перлина видавництва після книги Олександри Дорожовець «Старий будинок». Обидві книги — містичні, у центрі подій обох — діти приблизно одного віку. Але перевага тексту Оксани Мардус — у її історичній складовій, завдяки якій книга має більше шансів із часом потрапити у шкільну програму.

Юлія Юліна