«Щиголь» Донни Тартт: роман виховання про життя, як воно є

Tartt_topТартт Д. Щиголь : роман / пер. з англ. В. Шовкуна. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. — 816 с.


 

Не плоть і кров, а серце

Робить нас батьками і дітьми.

Фрідріх Шиллер

 

Перехідний вік — стадія емоційної нестабільності. Це досить складний період у житті, коли підліткова жага незалежності віддаляє дітей від батьків. Та більш сутужним стає життя дитини на цьому етапі, якщо вона залишається сиротою. Несподівана втрата рідних є прикрим каталізатором у процесі дорослішання: необхідно самостійно приймати рішення, планувати, спілкуватися, вчитися розбиратися в людях і виживати в соціумі.

У літературному просторі зразкові художні твори про дорослішання і становлення особистості — те, що в західному літературознавчому середовищі визначають словом «Bildungsroman», — з’являються, можливо, двічі на півстоліття. Такий твір, гідний порівнянь із творіннями Діккенса та Селінджера, вдалося створити американський письменниці Донні Тартт. За роман «Щиголь», над яким вона працювала близько 10 років, авторка отримала Пулітцерівську премію, а згодом потрапила до списку сотні найвпливовіших людей світу 2014 року за версією журналу «Time».

У романі йдеться про тринадцятирічного хлопчика Теодора Декера, який мешкає в Нью-Йорку. Одного дня під час терористичної атаки в музеї гинуть люди, серед них і його мати. Самому ж Тео вдається вибратися і дивним чином урятувати одну з улюблених картин матері — шедевр старого майстра Карела Фабріціуса «Щиголь», написаний у середині XVII століття. Батько покинув родину, з дідусем хлопець майже ніколи не спілкувався, тож Тео приймають у заможну родину його шкільного друга. Змучений невимовною тугою за матір’ю Тео прив’язується до речі, що найбільше нагадує про неї, — полотна із зображенням маленької загадкової пташки, прикутої ланцюжком до жердини, — витвору мистецтва, який є одночасно і тягарем, і спасінням для хлопця.

Картина «Щиголь» — це зв’язок із дитинством, двері в яке вже назавжди зачинені, з материнською любов’ю та рідною домівкою. Ось як тепло Тео відгукується про неї: «Вона випромінювала силу й сяйво, щось подібне до ранкового світла в моїй колишній спальні в Нью-Йорку, яке було тихим, але бадьорило, яке робило все виразнішим, приємнішим і ніжнішим, ніж насправді, бо воно було частиною минулого, якого вже не повернеш…» (с. 335). Але, на жаль, взірцева робота голландського майстра є й перешкодою на життєвому шляху Тео, про що він неодноразово згадує у своїх роздумах: «Частина моїх проблем була пов’язана з картиною. Я знав: нічого доброго не буде, якщо я ще довго її триматиму, — але знав також, що тримав її вже надто довго, щоб розповідати про неї» (с. 414). До речі, саме навколо картини, зниклої з галереї в день теракту, й будується авантюрна сюжетна лінія, що безсумнівно додає неабиякої інтриги всьому твору.

Життя головного героя з плином часу ускладнюється, виникають ситуації, біль від яких угамовується антидепресантами, алкоголем і наркотиками. Звісно, значний вплив на розвиток згубних звичок здійснює найближче оточення. На час перебування Тео в Лас-Веґасі джерелом такого впливу стає його друг Борис, виходець зі Східної Європи, який, на втіху нашим читачам, володіє українською мовою.

Тео асимілюється з хлопцем зовсім іншого, не властивого йому середовища. Він довіряє Борисові більше, ніж будь-кому. Разом вони проводять час у власному підлітковому світі, вони сприймають життя по-своєму, підтримуючи один одного, існуючи в унісон.

Варто відзначити, що в образній системі роману репрезентовано антитетичні типи підлітків: перший — ті, що прагнуть досягти чогось у житті (Енді, Том Кейбл, Піппа, Тео); другий — ті, які не переймаються найближчим майбутнім, бонвівани, що живуть від обіду до обіду, від затяжки до затяжки (Борис, Котку).

Невід’ємною частиною романів виховання є наявність у тексті другорядних дійових осіб, які здатні допомогти або просто вчасно дати слушну пораду головному герою. Загалом більшість персонажів, наближених до Тео Декера, здійснюють конструктивну функцію в його становленні. Дехто навіть виступає в ролі «прихованого» ментора, як-от Гобі, власник антикварної крамниці, у якій Тео отримує неоціненний досвід у реставруванні старих меблів, виготовлених у стилі червонодеревців XVIII століття Чіппендейла та Шератона.

Безперечно, в романі є любовна лінія. Читач має змогу простежити за тим, як виникають перші справжні почуття в Тео до дівчини Піппи, які емоційні метаморфози відбуваються з хлопцем, коли він дорослішає, перетворюючись на молодого чоловіка.

Фабульна дія твору розгортається від одного критичного моменту до іншого, завдяки чому виявляється перехід головного героя на новий рівень його розвитку. Як і буває в реальності, життєвий шлях Тео Декера зазнає змін після несподіваних зустрічей та неочікуваних ситуацій, у яких доводиться приймати відповідальні рішення, пристосовуватися до нових умов, видиратися зі ступору і віддячувати добротою за доброту.

Роман «Щиголь» — це книга про мінливість життя, у якому змінюються місця, люди, будівлі; книга про батьків, які покидають свої родини, а потім повертаються невідомо для чого в той момент, коли ти вже майже розпочав нове життя; книга про жорстоку смерть, що настає зненацька, після чого не знаєш, чи варто злитися, боятися або сумувати; книга про те, як час поглинає все знайоме і близьке, не лишаючи навіть єдиної безпечної пристані, до якої маєш надію пришвартуватися. Це літературна симфонія, яку необхідно радити прочитати або радше відчути людям, які цінують кожну мить свого життя, сповненого мистецтва, гармонії та любові до батьків.

P.S. Кіногенічності роману «Щиголь» немає меж, тож не дивує, що голлівудська студія Warner Bros. придбала права на екранізацію книги. Режисером майбутньої картини стане ірландський режисер Джон Кроулі, який уже має досвід у перенесенні на екрани книжкових бестселерів: минулого року він попрацював над стрічкою «Бруклін», знятою за однойменним романом Колма Тойбіна.

Ігор Ярославський

Придбати книгу