«Вирощування алмазів»: роман про людину в багатовимірній реальності

almaz1

Павлюк Ігор. Вирощування алмазів. Філософський роман. — Львів : Апріорі, 2016. — 216 с.


Роман «Вирощування алмазів» Ігоря Павлюка — це філософська візія людської сутності як іманентно незмінної субстанції, що має приховані камери. Але водночас письменник створив із літературного полотна параболічну притчу, в якій читач матиме змогу побачити людину на широкому історичному та метафізичному тлі. Це казка про сутності людської матерії і водночас про чинники світобудови, в якій людська присутність необов’язкова: Вічність, Суєта, Лоа і Анти-Лоа (Сатана), Випадок, Доля, Майстер… Любов. У романі Вищі Сутності бавляться з людиною, відчуваючи свою одвічну приречену причетність до людського.

«Вирощування алмазів», напевно, можна вважати і метафізичним романом. Ігор Павлюк написав нетиповий український роман, який нагадує символістську притчу-параболу про нового Адама, про помилку Софії, про Саваофа. Ті, хто здатні вирощувати у собі алмази, — люди покоління Х чи Z. Але завдання космічних деміургів — забезпечити умови для вирощування цих структур. Без цього людство приречене на самознищення: «Люди — рак на тілі Землі. Вони її донищать разом із усім живим, тваринним і рослинним світом… Звідси Гітлер — найбожественніша істота, бо вона знищила найбільшу кількість людей… Ні, це сатанинська істота, бо Творцю потрібна не кількість і якість, якісна кількість, врешті-решт» (с. 110).
У цьому романі чимало парадоксальних висловлювань, філософських сентенцій та афоризмів, вельми провокативних і почасти жорстких думок. Але ж людська істота — те, що потребує опору, а наше життя — це постійний опір реальності.

А люди як люди. Уявіть собі, — сказав професор, — люди врешті-решт усі однакові, особливо в екстремальних умовах» (с. 38). У романі І. Павлюк поміщає героїв в екстремальні умови, які апріорі чужі людській натурі. І ось тоді починається «пєрєдєлка чєловєка», ось тоді людська істота тріскається і на поверхню виходить щось геть незнане. У когось це чорне лайно, агресія, жорстокість, прагнення до влади і жадання підкорити слабшого; у інших (і таких значно менше) в екстремальних умовах починають виростати алмази — особливий продукт людської боротьби зі світом, бунтарства і внутрішньої незбагненної сили. Для оповідача одна з таких ситуацій — армія, в якій хтось сам стає безжальною зброєю і знаряддям убивства, хтось вдається до диктатури і під…растії, а хтось тікає в чертоги внутрішнього виміру, в якому геть зникають вияви людської недосконалості.

«Вирощування алмазів» — роман про людину, яка сама по собі постає найтрадиційнішим і найнепередбачуванішим створінням. І навіть існування в іншому метафізично-лабораторному вимірі Часу, Простору, Випадку, Долі не створює враження, що перед нами — дивний світ. Загадковий старець Лоа — божевільний експериментатор, який знає усі шпарини людського єства, а проте все одно має здатність чудуватися людиною. Випадок і Доля, наприклад, — такі ж самі Істоти, наділені основною людською рисою — емоційністю. Можливо, вони таки Над-Люди, проте Над-Людина — лише похідна проекція розуму, здатного бачити цю реальність у людських, питомо людських, а отже, обмежених і неповних параметрах і категоріях. «Не-людське» людина бачити принципово не здатна. А тому усі розмови про Над-Людину в ніцшеанській або пост-ніцшеанській парадигмі — лише гра розуму, яка породжує або чудовиськ, або метафізичні сутності, про які ми думаємо дедалі менше в нашому земному вимірі. А роман І. Павлюка змушує нас подивитися на реальність як на багатовимірний світ, у якому є свої непізнавані, сховані, субтильні шпарини та сховки.
Сьогодні новітні дослідження з астрофізики доводять, що наш космос структурований за принципом суперструнної реальності. І. Павлюк «оркеструє» свій наратив так само за принципом реальності, яка має кілька паралельних магістралей, які перетинаються не в часо-просторових координатах, а у вимірі людського багатовимірного єства, де в одному з відсіків раптом з’являються алмази. Щось подібне ми спостерігаємо в романі «Хмарний атлас» англійського письменника Д. Мітчелла. У романі І. Павлюка в осерді цього фізично-метафізичного перехрестя людини і Лоа, Випадку й закономірності — символічна точка «А»; алмаз, який виростає в людських душах під впливом болю та гіркоти образ, зрад, агресії та ненависті. Алмаз — це новий символ людськості, своєрідний людськомаркер, який свідчить про життєздатність планети.

«Вирощування алмазів» — роман, написаний майже 20 років тому (у 1997 р.), реактуалізований у році 2016, має усі шанси стати подією нашої читацької реальності. Цей твір проговорює ті проблеми, які вже давно потребують артикуляції в суспільному публічному просторі: щирість і фальш, людська свобода та її межі, людина як перехрестя генетичного і випадкового, табу й обмеження волі, людська слабкість та іманентні риси людської натури, здатність робити моральні судження і поривати із мораллю, формуючи у такий спосіб новий «моральний імператив» уже не в категоріях «або-або», а в категоріях «і…і…і…і…і»… І. Павлюк написав роман, який ставить перед нами чимало філософських проблем, проте, аби дати відповідь, напевно, таки потрібно мати ген 24-Х-315.

Дмитро Дроздовський