Ізраїльський поет сам переклав свої вірші українською

verlibre-site

Велвл Чернін. Верлібри. — Львів: Кальварія, 2016.


Цікава поетична новинка — вихід в українському перекладі книжки «Верлібри» відомого ізраїльського поета Велвла Черніна, який пише екзотичною на сьогодні мовою їдиш.

А ще цікавіше, що з їдишу на українську вірші переклав… сам поет. Виявляється, значну частину дитинства він провів у Пирятині на Полтавщині, й тому добре знайомий із нашою мовою. Взагалі ж Велвл Чернін народився 1958 року в Москві, брав активну участь у підпільному єврейському русі (але й у «єврейському офіціозі» — журналах, організаціях тощо). У 1990 році репатріювався до Ізраїлю, де й живе дотепер. Про поетичну творчість малопоширеним їдишем Чернін в одному з інтерв’ю сказав так: «Збереження їдишу — не найгірший різновид снобізму».

Не дивно, що вірші Черніна сповнені культурологічних нюансів і національного почуття (яке хтось назве патріотизмом, хтось націоналізмом). Відповідно, мало не на кожній сторінці книжки є примітки. Вони стосуються єврейських традиційних реалій, історичних подій і постатей. Серед останніх, зокрема, багато поетів, яких цитує Чернін. А з них, як можна дізнатися з самих приміток, чимало уродженців України, що вкотре змушує замислитися, наскільки добре ми знаємо «неукраїнську літературу України».

Як свідчить назва книжки, вірші, котрі ввійшли до неї — верлібри. Є й лиш один, здається, римований текст, але він виглядає слабше, менш переконливо від загального рівня. Перший вірш датовано 1982 роком, останній — 2014-м, тому уважний читач може спробувати відстежити еволюцію поета. Скажімо, виглядає так, що ранні твори були прозоріші, парадоксальніші, іронічніші, а з часом Велвл Чернін ставав усе метафізичнішим, усе історичнішим, у його віршах ускладнились і погустішали метафоричні нашарування. Що ж до теми «єврейського погляду» на історію, географію та інші виміри, вона як була, так і залишилась однією з провідних для поета. Це цікаво — Чернін зумів і поставити патріотизм наріжним каменем своєї творчості, й при цьому майже скрізь успішно підпорядкувати його законам естетики (тобто — передусім — не перетворити вірші на набори слоганів). Уміння для літератора, відверто кажучи, небуденне та дуже щасливе. Інакше читати «Верлібри» українському читачеві було б нуднувато.

Український переклад (у якому, крім автора, в ролі редактора взяв участь іще й поет Петро Коробчук) вийшов пластичним, багатим і переконливим. Але не позбувся очевидних, часом і кричущих помилок, зі словами на зразок «пом’ятати», неправильним відмінюванням назв міст і такого іншого. Десь це ріже око, а десь при бажанні може сприйматися таким собі забавним авторським дивацтвом, віддалено подібним до російських віршів Рільке.

Олег Коцарев