Мистецтво бути разом. Рецензія на казку Тетяни Луньової «Зайченятко У»

zaychenyatko_cover

Луньова Тетяна. Зайченятко У. — Київ: АВІАЗ, 2015


Це казкова історія про відомі і завжди актуальні речі — дружбу і зраду, недовіру і відповідальність, щирість і підступність. Вона навіює роздуми про щастя, про можливість / неможливість прощення тих, хто заподіяв тобі зло, про розуміння і прийняття іншого у його відмінності від тебе самого. Це все філософські теми. І казка є філософською, хоча написана вона чудовою зрозумілою для всіх мовою.

З одного боку, зважаючи на сюжет, у ній розповідається про зайченятко, яке шукає своє ім’я, спотворене (чи загублене) через низку причин. З іншого боку, і це головне, тут йдеться про життя маленької спільноти мешканців лісу, спільноти, яка переживає серйозні випробування і врешті досягає жаданої гармонії існування. Перипетії зайченяткового життя вписані в історію громади. Він її герой.

Зайченятко має незвичне ім’я, яке складається з однієї літери — У. Така дивина пов’язана з тим, що сталася помилка, як це часто буває у казках. Сорока, котра завжди розносила імена у конвертиках для новонароджених дітлахів, потрапила в халепу. Її налякав мисливець. І хоча з птахою особисто нічого поганого не трапилася, розкрився конвертик з іменем зайченятка і літери із нього розвіяло вітром над річкою. Залишилася одна літера, яка і стала ім’ям малого. Через таку прикру пригоду власник незвичного імені став уразливим для лихих умовлянь. Хто винуватий, що у тебе таке ім’я? — Помстися йому! Хто може глузувати з такого імені? — Помстися їм! Відмовся від дружби з ними і тобі стане легше! Так наставляє невдаху вовк і досягає своєї мети. Помста сороці призводить до того, що посланниця з поламаним крилом вже не може виконувати свої функції. Терміново потрібна заміна, але ніхто не поспішає зголоситися. І тут з’являється він — «небачений звір». Він пропонує свої послуги і спокушає розгублених звірят тим, що обіцяє сучасні модні імена замість набридлих старих. Піддавшись на оманливі слова, тваринки швидко згоджуються на таку пропозицію. Відтак стару Книгу імен закинуто на дальню полицю, а вершителем доль стає новоявлений «небачений звір». Причому насправді йдеться про долі, адже, як згодом з’ясувалося, від нових імен засмучуються і дратуються батьки, а діти починають хворіти.

Читайте також: Вийшла книжка, в якій кіт показує дітям найкрасивіші куточки України

Очевидно, хтось має виправити ситуацію. Героєм стає винуватець подій — зайченятко У. Воно вже розуміє, що погані вчинки не приносять користі і задоволення, і що потрібно відновити лад у лісовому світі. Як і буває в казках, герой проходить тяжкі випробування і перемагає. У нашому випадку зайченятко здобуває ліки для сороки, яка тепер зможе продовжувати свою роботу. Обман «небаченого звіра» викривають, і вимагають пояснень. Природно, що звірі спочатку жадають помсти, але потім згадують і про свою безвідповідальність — вони були необачними і легковірними, коли згоджувалися, щоб випадковий зайда міг виконувати таку важливу функцію — давати імена їхнім дітям. Ця думка вгамовує їхню агресію. Здається, і читач тут має нагоду для роздумів про те, як легко звинуватити інших, коли життя іде шкереберть; але потрібно визнати і свою помилку: чому ти був легковірний, пасивний чи неуважний? Визнавши свої помилки, лісові мешканці схильні простити кривдника, сподіваючись, що в кожному серці тліє вогник добра.

Авторка запевняє, що ім’я має значення і не є випадковим, воно вказує на характер і здатності, які можуть бути корисними для спільного існування. Саме через здобуття свого справжнього імені Усміхайлик опанував мистецтво бути разом. Його усмішка насамперед спрямована іншим як знак позитивного настрою, дружньої уваги і підтримки. Вся історія дійсно переконує: не можна бути щасливим, не маючи добрих стосунків з іншими, не можна здобути спокій у душі, не відкриваючи свого серця тривогам і переживанням тих, хто поряд з тобою, не можна бути одночасно злим і щасливим. У кінці книги авторка закликає юних читачів подумати про своє ім’я, про імена своїх батьків та друзів. Можливо це допоможе зрозуміти самих себе і своє місце у світі? Адже зайченятко Усміхайлик зрозуміло силу своєї посмішки саме в процесі пошуку свого імені. Разом із ним воно також відкрило для себе силу дружби та взаємодопомоги.

Під час читання книги виникає гостре відчуття: як добре жити разом, дбати один про одного і про спільне благо. Відлученість від дружньої спільноти — це кара, це болісне переживання втрати і неповноцінності. Тому негативні персонажі, розкаявшись, врешті-решт активно намагаються долучитися до дружного співтовариства і досягають успіху в цій справі.

Цікаво, що в історії про зайченятко У ми кілька разів зустрічаємо згадки про людей і кожного разу за поганих обставин. Власне поганою обставиною для лісових мешканців є самі люди. Вони нехтують життям і потребами маленьких живих істот. В одному випадку ми дізнаємося про те, як знущалися хлопчик і дівчинка над хом’ячком, фарбували і стригли його, ніби він нежива іграшка. Це зрештою призвело до того, що хом’ячок мусив втекти з людської оселі і шукати собі притулку в лісі і, навчений недовіри до оточуючих, вдався до обману, який у свою чергу мав негативні наслідки для всієї лісової громади. В інших випадках йдеться про мисливця, який намагався вбити маленьких живих створінь заради своєї користі. І лише великими зусиллями вдалося вигнати його з лісу назавжди. Отож, в дружній колектив тварин люди втручаються брутально і безвідповідально. І на жаль, це правда. Отож є привід, читаючи цей чудовий текст, подумати про ставлення людей до тварин та про відповідальність людей за їхнє життя також.

Читайте також: Як із Чакалки зробити людину, а Бабая відправити в сусідню країну

Варто відзначити прекрасне оформлення книги, яке зробила Яна Павлівна Кернер-Вернер. Важко уявити собі образи, які б краще виражали позитивний настрій цієї казкової повісті.

Раджу всім. Це розумна і красива книга. Вона, без сумніву, спроможна пробудити енергію добра і любові в серцях, як малих, так і дорослих читачів.

Ірина Бондаревська