Мінлива доля сестри Лесі Українки

Даниленко Василь. Ізидора, рідна сестра Лесі Українки: від сталінських таборів до еміграції. – К.: Смолоскип, 2011. – 255 с., іл.

Постаті Лесі Українки в українській історіографії та літературознавстві присвячено досить багато публікацій. Хоча за радянських часів біографію великої поетеси часто викривлювали, прилаштовували під нові райські соціалістичні реалії, а в її творчості насильно вишукували червоні комуністичні кольори, переіначуючи справжній зміст та ідею. На братів та сестер Лесі Українки густо навішали ярликів «ворог народу», «націоналіст» та «контрреволюціонер», що і змусило їх роз’їхатися світом вже після смерті поетеси. Дійсно, сім’я Косачів любила Україну, прагнула її незалежності, переймалася станом культури, суспільного життя та духовністю.

Ця книга покликана пролити світло на мінливість долі сестри Лесі Українки – Ізидори Косач-Борисової, чиє життя складалося не найкращим чином, але в серці її завжди була любов до України. Отримавши гарну освіту, Ізидора розумілася в суспільних питаннях, питаннях політики та культури. З приходом радянської влади вона відразу збагнула масштаб лиха, що принесли «визволителі» пролетаріату. Задавлене цензурною мотузкою мистецтво, література, театр та журналістика, заборона на все «українське», переслідування НКВДистами всіх і кожного, одним словом – терор проти людства.

«Так уже остогидло ходити по шарнірах. Думай, кланяйся, захоплюйся, сиди, говори – усе по «предписанию свыше». Убили у нас людину. Абсолютно поробились манекенами. Одно другого боїться, озираються по сторонах і тільки знають однієї – «Хай живе Сталін!» Іноді до того набридає, що дихати не можна… » (с. 91)

Коли ув’язнили без суду і слідства чоловіка Ізидори, до речі, відданого режимові військового льотчика Чорноморського флоту, прийшли і по неї. Ізидорі «білими нитками» зшили справу і засудили до восьми років у трудовому таборі «Онеглаг» за контрреволюційну діяльність та пропаганду націоналістичних ідей. Отже, п’ятдесяти п’ятирічна жінка з підірваним здоров’ям опиняється в таборі на півночі СССР без права листування, з жахливими умовами праці та проживання, в одній колонії з кримінальними в’язнями. Свій страшний досвід пізніше, вже перебуваючи в еміграції в США, Ізидора Косач-Борисова запише і видасть під заголовком «Із минулого та пережитого», до слова, включеного в цю книгу в повному обсязі без скорочень.

Крім того до книги увійшли фрагменти щоденникових записів представників української інтелігенції 30-40 років, що переважно становили коло спілкування сім’ї Косачів, фотографії із сімейного архіву, фото документів. Це дає змогу осягнути весь масштаб репресивної машини, що поглинала людей з величезним апетитом кривавого звіра. Книга про страшні часи, про часи страху за своє життя та життя близьких. Бо, коли вже звір натрапив на чийсь слід, то не заспокоїться поки не проковтне всю «компанію» (друзів, родину, цілий народ). Ці свідчення були вивезені до різних країн і лише тепер їх опубліковано. Вони становлять собою невичерпне джерело інформації для істориків та й пересічного читача також. Сильне враження справляє їх сміливість, щирість, далекобачність та співвіднесеність з сьогоденням, яке з легкістю можна зробити. Написані в 1938-1939 роках, вони немов розповідають про сучасні події в деяких сусідніх державах. Це, насправді, вражає.

Отже, це видання написане не стільки про Ізидору як сестру Лесі Українки, а Ізидору як поборницю української незалежності та самостійності, а також коло її друзів-інтелігентів. Про жінку, котру ледь не розчавили жорна історії. Певно, якби не еміграція то так би й сталося. Але вона вижила, і в США продовжувала боротися за волю Батьківщини, фондуючи різні організації та приймаючи участь в проукраїнських рухах. Вона померла в 1980 році, не доживши до незалежності України, але відчуваючи неминучість цього. Як, виявляється, багато в світі є ще невідомих (широкому загалу) імен героїв-патріотів.