Подорож до брами світла у книжці Романа Корогородського

korohodskyjКорогодський Роман. До Брами Світла. Портрети / Упор., авт. післямови та прим. О. Сінченко. — К.: Дух і Літера, 2016. — 432 с. (Серія «Постаті культури»)

 

Кожен із нас подорожній. Країнами, долями близьких і малознайомих людей, власним життям. Кожен із нас прямує кудись щодня, навіть не виходячи за поріг домівки й не усвідомлюючи того. І подорож ця має чимось закінчитися, привести нас кудись, куди ми хотіли потрапити чи просто мимоволі забрели. Ідуть своїм життям чи радше подорожують ним, цікаво, красиво, інтелектуально торкаючись життя друзів, прихильників, недругів і зрештою всієї України, герої книжки Романа Корогодського «До брами світла», яку у 2016 році видало видавництво «Дух і Літера».

Кінокритик, мистецтвознавець, літературознавець, шістдесятник, неабиякий знавець психології і різносторонньо обдарована людина Роман Корогодський написав книжку-портрет, книжку-мемуари, книжку-біографію, книжку-рецензію на життя і творчість, без якої не було би цього життя, вісьмох українських науковців, літераторів, митців, інтелектуалів. Їх він пізнав особисто через дружбу, багатогодинні розмови, просто листування, не бачивши жодного разу адресата, і творчу спадщину, що для багатьох стала втечею від себе чужого до себе справжнього. Про Віктора Петрова, Юрія Шевельова, Юрія Луцького, Сергія Параджанова, Івана Дзюбу, Євгена Сверстюка, Михайлину Коцюбинську й Опанаса Заливаху написав не лише науковець, чи радше, не науковець, а друг, який уміє сказати правду, учень, який вміло критикує вчителя, шанувальник, який бачить і приймає огріхи свого кумира і наукова іпостась якого допомогла зробити цю книжку-діалог із згаданими постатями науково-популярним дослідженням.

Про кожного із героїв автор має що сказати. Зі слів  інших людей, із власних щоденників, спогадів, з особистих зустрічей за чашкою кави і за письмовим столом, читаючи їхні наукові, публіцистичні та художні праці. Кожного із них він аналізує комплексно – як людину, як митця, як учасника громадського життя, як ближнього для інших, борця не проти чогось, а за щось і, звичайно, як борця із самим собою. Їхню боротьбу, їхню подорож Роман Корогодський називає ходою до брами світла, відчинивши котру, наситяться світлом не тільки вони, а може, й зовсім не вони, а їхні ближні, прихильники і противники. Герої ж книжки щасливі в дорозі, не легкій для жодного з них, а для декого навіть тернистій. Ні, автор не зводить для них пантеону, не оспівує, не звеличує пафосною лексикою. Про людей, які в незалежній Україні вже стали велетнями духу, символами прагнення кращого, беззаперечними авторитетами в інтелектуальній і культурній сферах, сфері громадського життя і державотворення, на яких зараз посилаються академічна і творча спільнота, політики і чиновники найвищих державних щаблів, автор говорить легко, без ідеологічного тиску, культивування, невимушено і по-дружньому, не боячись показати їх кумедними, дивними і простими в побуті, щасливими і нещасливими. Завдяки цьому такі визначні постаті, як Юрій Шевельов, Іван Дзюба, Євген Сверстюк стають ближчими до нас і ми сприймаємо їх уже не через їхні досягнення, описані науковцями, істориками, журналістами, а через слова, сказані під час прогулянки з другом і суперечки з ним. І саме через ці буденні ситуації хочеться пізнати їх більше, перечитати наукові праці, літературні твори, подивитися на картини, послухати інтерв’ю. Бо критики, рецензій, інформації з підручників і статей у газетах стає уже замало. Не одного читача книжка «До брами світла» спонукає розгорнути романи «Дівчинка з ведмедиком» і «Доктор Серафікус», щоб побачити, як полонений, за словами Романа Корогодського, Віктор Петров ставав вільним у письмі В. Домонтовича, піти на виставку  робіт Опанаса Заливахи, щоб переконатися, яким красивим і містично-привабливим є наш світ в інтерпретації художника. І не дивно, якщо ми по-іншому подивимося на фільм «Тіні забутих предків» і побачимо в найменших дрібницях, декораціях, гримові акторів, їхніх репліках, вибуховий темперамент і безпосередню дитячу щирість Сергія Параджанова. Бо тепер нам це відомо зі слів Романа Корогодського.

Завдяки вміщеним у книжку реплікам героїв та діалогам із автором праця «До брами світла» читається немов художній твір, в якому вловлюєш настрої, душевні стани персонажів, чуєш їхній сміх і бачиш очі під час розмови. А потім від легкого побутового спілкування, розмовного стилю оповіді потрапляєш у світ наукового імперативу та літературознавчого аналізу. Бо як сказав автор, творчість та інтелектуальна діяльність вісьмох українських митців не просто частина їхнього робочого дня – це те, ким вони є насправді, і без чого ми б не зрозуміли їх як людей. А свідчення друзів і співробітників, витяги із кримінальних справ дають змогу читати книжку Романа Корогодського ще і як документально-історичне розслідування. Мемуаристика, біографістика, документалістика, наукова критика – ось ті дисципліни, в межах яких автор написав свою сповідь-дослідження про друзів, вчителів, кумирів.

У книжці «До брами світла» добре видно руку кінознавця та кінокритика, бо розділи її «перемикаються», наче кадри у фільмі. Тут ми бачимо (справді бачимо), як Юрій Шевельов намагається ощадно витрачати гроші в ресторані, а потім щось змінюється і зненацька він стає великим інтелектуалом, який, здається, харчується тільки наукою і все людське й буденне йому чуже. Якусь хвилю Віктор Петров жартує із товаришами та співробітниками, а через секунду пише свої наукові шедеври або робиться розвідником і досвідченим шпигуном. І так усі герої мемуарів-дослідження Романа Корогодського є водночас кіноперсонажами, рухи, міміку, очі яких ми можемо бачити завдяки кадрам автора-кінознавця, а страхи, сумніви, радощі відчувати через діалоги автора-літератора.

Віктор Петров, Юрій Шевельов, Юрій Луцькой, Сергій Параджанов, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська й Опанас Заливаха постають у книжці не ізольовано і замкнуто у своїй творчості і громадській діяльності, а як уже відомо, у зв’язках і спілкуванні з іншими науковцями та митцями. Михайло Брайчевський, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, Іван Драч, Ірина Калинець – ось через чиї життя і творчість пишуться портрети цих вісьмох інтелектуалів, які залишили свій слід у долі кожного із перелічених постатей. Мимоволі чи все-таки свідомо, Роман Корогодський пише й портрети молодшого покоління української інтелектуальної еліти, що, можливо, колись стане об’єктом такого самого дослідження чи спогадів іншого автора. Тут ми бачимо юну експресивну Оксану Забужко, молоду дослідницю Лесю Думську, перспективного письменника Юрія Андруховича та інших, які готуються прийняти естафету від своїх учителів і йти до власної й загальної брами світла.

Міждисциплінарність і багатосторонність праці видно не тільки з її змісту, а й з форми цього змісту. Бо тут гармонійно поєдналися експресивність і спонтанність розмовної мови з галицькими діалектизмами (так сі стало) та імперативність, сухість, інформативність наукового стилю. Через це книжка «До брами світла» буде дуже цікавою широкій авдиторії – від науковців, публіцистів, літераторів до студентів і просто любителів науково-популярної літератури.

Читаймо, бо світла треба нам усім.

 

Леся Шевцова