Дисертанте, вчи абетку!

kovalivЮрій Ковалів. Абетка дисертанта: Методологічні принципи написання дисертації: Посібник. – К.: Твім Інтер, 2009. – 460 с.

Філологи – доволі своєрідні люди. Приміром, очевидним є той факт, що найкращим подарунком для них може бути лише книга, а якщо дві – то взагалі свято вдалось. Приблизно так і вирішив відомий український літературознавець Ю. Ковалів, подарувавши собі до шістдесятиріччя цілих два наукових видання, причому свого ж авторства. Перше – це “Літературна герменевтика”, лекційний курс якої Юрій Іванович читає студентам, друга – “Абетка дисертанта”, комплексний навчальний посібник із написання дисертації для аспірантів і докторантів філологічних дисциплін.
Незважаючи на те, що є певна кількість видань, які допомагають здобувачам філології написати і захистити дисертацію, на їх тлі книга Ю. Коваліва, безперечно, має бути першою у списку тих матеріалів, які в ідеалі має засвоїти дисертант. Адже вона дозволить послідовно від задуму, формулювання теми, опрацювання джерел, визначення з методологією прийти до створення наукового дослідження. Власне, про це йдеться у вступних частинах книги, присвячених технічним вимогам і використанню принципів логіки в написанні наукової роботи.
У тих розділах, де розкриваються методологічні принципи аналізу художніх та естетичних явищ, абетка нагадує нещодавно надрукований видавництвом „Смолоскип” посібник П. Баррі “Вступ до теорії”, де теж на конкретних літературних взірцях показано можливість різних критичних підходів. Однак Ю. Ковалів однозначно виграє порівняно з перекладом американського видання у науковості стилю, що є також зразковим для молодих науковців, та в наявності прикладів із українських дисертацій останніх часів. І це дійсно зрозумілі поради викладача, який у кожному питанні покладається не лише на книжну мудрість, але й на життєвий досвід.
Щоправда, основна дилема того, хто хоче займатись наукою, лишається невирішеною. Першочерговим є все ж таки обрання адекватного методу дослідження, чому Ю. Ковалів пропонує просте, але навряд чи однозначне вирішення, а саме: інтуїція повинна підказати той метод, за допомогою якого треба аналізувати текст. Якщо ж вона помилиться (і, відповідно, “обрана методологія дає збій”), то варто її замінити ефективнішою (наприклад, обрати із тих дев’ятнадцяти, про які докладно розповідає упорядник посібника). Чи це умовність філології, яка змушена кликати на допомогу примхливу інтуїцію, чи це взагалі недолік гуманітаристики – сказати складно. Однак методологічне розмаїття не завжди сприяє правильній роботі інтуїції, тож шлях наукових звершень може легко перетворитися на шлях безрезультатних спроб і прикрих помилок. Автор посібника натомість утверджує основним у роботі принцип пошуку, який для декого, на жаль, може стати самоціллю. При цьому певні принципи можуть бути несумісні один з одним, тож замість абетки дисертанта дехто розпочне і закінчить шкільною абеткою. А щоб із дисертанта стати кандидатом чи доктором наук, треба не лише шукати, але й знайти. І знайшовши – захистити роботу. Та для цього, дисертанте, ретельно вчи абетку від Ю. Коваліва.

Максим Нестелєєв