Другий паперовий Літакцент

litakcentЛітАкцент. Альманах: Випуск 2. – К.: Темпора, 2009. – 492 с.

На сьогодні паперово матеріалізувалися вже 3 томи активного Інтернет-видання „ЛітАкцент”, започаткованого професором Володимиром Панченком. Але всьому – свій час, тож ми поглянемо, гортаючи сторінки другого випуску альманаху, якою є „сучасна література в колі твого читання”, та переконаємось, чи дійсно „істина така ж гірка, як і солодка” – відповідно до гасел, що впадають в око відвідувачу на головній сторінці ресурсу.
Інтернет-проект “Літакцент” добре відомий усім, хто цікавиться літературними новинами й культурологічною аналітикою. У його рубриках “Дискусійне поле”, “Рефлексії з приводу”, “Простір”, “Полиця бібліофіла”, “Візаві” знайшли місце варті уваги культурні події України, а випуск Інтернетних статей альманахом, напевно, має на меті ще раз переакцентувати знакові явища й постаті другої половини 2008 року. Та, водночас, це гарний засіб донести як атмосферу й структуру сайту, так і самі статті до позаінтернетівської громади.
Якщо ви часто відвідуєте цей сайт, то інформація про паперове видання його частини навряд чи змусить вас негайно кинутись купувати й читати другий випуск альманаху; але якщо ви з тих, хто його ніколи не відвідував, то, певно, книга має привернути увагу. Контингент дописувачів Літакценту – це журналісти, доктори та кандидати наук, магістранти і студенти, тому матеріал різнорідний, строкатий, а часом і зумисно провокативний (як, приміром, у статтях Петра Кралюка). Найбільше помітна різниця в авторських підходах у жанрі рецензій, коли взагалі не можна порівнювати матеріал, скажімо, Леоніда Ушкалова (чи Євгена Нахліка) та деякі студентські опуси: відчувається світоглядна прірва, а часом і просто брак достатньої обізнаності студентів на тлі кричущого ентузіазму.
Однак якщо ви далекі від Інтернету, то також дещо і втрачаєте з паперовим Літакцентом, оскільки однією з проблем перенесення електронного тексту в друкований формат є модерування і редагування відгуків: зокрема, в опубліковану версію потрапили не всі коментарі до статей. Зрозуміло, що це дозволило уникнути зайвого нагромадження коментарів (у яких бувають і банальні з’ясування стосунків навпіл із порожньою балаканиною), через що редакція сайту віднедавна навіть вирішила застосовувати премодерацію для покращення якості коментаторських заміток. Правда, плюсом є те, що в деяких опусах суперечки читачів виходять за межі питання, окресленого в першоджерелі, а тому часом стають навіть цікавішими за саму причину до написання коментаря. Наприклад, так трапилось при обговоренні монографії Т. Гундорової “Кітч і література” та при суперечках стосовно номінантів і переможців премії “Книга року Бі-Бі-Сі”.
Зібрані в один том статті мають по-новому поставити акцент на літературних фактах і особистостях, адже в книзі вони сприймаються як сконденсованіший заряд української літературознавчої та критичної думки, ніж тоді, коли їх переглядаєш віртуально. Наскільки ж вдало ці акценти розставлені – кожен вирішить для себе сам.

Максим Нестелєєв