Підступність і кохання

sodom120 сторінок содому: Квір-антологія. – К.: Критика, 2009. – 122 + 29 с.

Закладена в назву збірки сучасної квір-літератури “120 сторінок содому” іронічна відсилка до маркіза де Сада і П’єра Паоло Пазоліні підкреслює сміливість, яку мусили мати упорядники цієї антології. А скандали, які почалися, щойно видання побачило світ, недвозначно вказують на той страх, з яким мусять стикатися щодня ліричні герої цих текстів. Принаймні ті, що живуть у нетолерантних країнах на зразок нашої, де приховувати свою незвичну любов огидно, а не приховувати – страшно. Покликана розворушити суспільство книга розбудила в тому числі гидоту, що криється в людях. Хороший випадок для соціологічного дослідження.
У такому контексті дуже привертає до себе увагу велика кількість текстів антології, що тією чи іншою мірою відображають обережність ліричних героїв, їхнє занепокоєння власною інакшістю. Власне, будь-які любовні стосунки обертаються випробуванням, а в даному разі маємо і додатковий тягар: навіщо саме мені випало бути у меншості, в інакшості? Незвична сексуальність тут сприймається як підступність долі, й не сама по собі, а завдяки “доброзичливцям” іззовні – адже люди зазвичай жорстко і нетолерантно ставляться до тих, хто не схожий на більшість. У “кращому” разі для “іншого” завжди готова роль блазня, циркової потвори. Це невротизує, це примушує витрачати додаткові зусилля на опір зовнішньому світові замість того, щоби спрямовувати їх на конструктив – щодо власної сім’ї, власного партнера, власного щастя. Людям, в яких оточення постійно кидає каміння, доводиться тут найтяжче – адже в них менше джерел щастя.
Та все ж ліричні герої антології не відмовляються від власної ідентичності й власної любові. Саме любов випробовує наші погляди на самих себе, нашу віру, наше терпіння, наш попередній досвід, нашу широту поглядів – для того, щоби ми зрештою стали кращими. У текстах, що увійшли до збірки, передусім прочитуються спроби навчитися любити. Саме такою уважною до себе і партнера любов’ю, яка на практиці все ж таки чимось відрізняється від романтичних (і водночас доктринерських) казок, що їх так щедро згодовують нам телебачення і глянець.
Власне, ця збірка могла би дуже показово розвінчати популярні міфи про хтивість геїв чи про моду на гомосексуальність – якщо би носії міфів погодилися її прочитати і трохи замислитися над прочитаним. Наразі ж звідусіль безвідповідально транслюються стереотипи, місця проведення презентацій художніх книжок підпалюються під гаслом “Ні содомії!”, а самі такі книжки, які могли би щось змінити на краще, видаються малими накладами і потрапляють до людей, які й без них мислять адекватно. (До того ж, на жаль, обкладинка видання не надто приваблює до себе увагу.) Але все ж антологія зроблена добре, тексти у ній якісні з художньої точки зору і коректні з моральної, а отже – спробуйте ознайомитися зі 120 сторінками віршів і прози. І нехай слово “содом” вас не лякає.

Ганна Гриценко