Роман про самозванну мученицю ХІХ ст.: «Матінка Макрина» Денеля

У видавництві «Комора» з’явився друком український переклад чергового роману польського письменника Яцека Денеля «Матінка Макрина». Денель — автор, що вже встиг полюбитися українським читачам своєю стилістичною вишуканістю, об’ємним історизмом і увагою до психології.

У центрі книжки «Матінка Макрина» — людина, що ввійшла до історії саме під цим іменем. Матінка Макрина (Макрина Мечиславська) з’явилась у ХІХ столітті й оголосила себе черницею, жертвою репресій Російської Імперії проти уніатів на захоплених білоруських і литовських територіях Речі Посполитої. Розповідала жаскі історії про тортури, яких зазнала разом із сестрами-василіянками від православних. Але витримала їх і не зреклась унії, не перейшла у православ’я. Матінка Макрина стала помітною постаттю тодішньої польської еміграції та католицьких кіл багатьох західноєвропейських країн. Про неї писав у своїх поезіях знаменитий польський романтик Юліуш Словацький.

Яцек Денель. Матінка Макрина. — Київ: Комора, 2017.

Втім, як довели пізніші історики, Матінка Макрина виявилась… авантюристкою. Свої казання, що від них холола кров у слухачів і читачів з кількох країн, вона просто вигадала, скориставшись зі співчуття до мешканців Білорусі й Литви, справді загарбаних Росією, таких, що справді зазнали чимало репресій, зокрема й на релігійному ґрунті. Це співчуття Макрина Мечиславська монетизувала у політичний вплив, у матеріальне благополуччя, у високий символічний статус серед католицького істеблішменту.

Роман Яцека Денеля, таким чином, зосереджено відразу на двох важливих психологічних темах.

Перша — феномен «самозванства», сам по собі вічний, проте особливо яскравий у вісімнадцятому-дев’ятнадцятому столітті. Брехня як самонавіяна щирість, практично мистецька пристрасть до вигадування, зрештою, розіграш як внутрішня необхідність. Друга — насильство і страждання як елемент становлення особистості. Адже Макрина Яцека Денеля й справді зазнала болю, співмірного з тим, про який розповідала слухачам у багатих салонах Парижа і Рима. Лиш цей біль був наслідком не російських репресій, а нещасливих обставин її життя — бідна родина, єврейське походження (що робило її упослідженою в суспільстві навіть після прийняття християнства), невдалий шлюб тощо.

Як уже говорилося, книжкам Денеля завжди притаманна особлива, яскрава стилістика. «Матінка Макрина», як кажуть і польські критики, й український перекладач Андрій Бондар, і сам автор, має ще й особливу мову — не лише трохи архаїчну, стилізовану під дев’ятнадцяте століття, але також і насичену діалектизмами, притаманними для тодішньої «кресової» польської, вживаної в східних частинах колишньої Речі Посполитої, зокрема в Білорусі та Литві. Цікаво порівняти її з мовою перекладу. Останню сміливо можна назвати колоритною, проте наскільки вдало вона відтворює «кресову» старосвітщину — то вже питання до фахівців.

Олег Коцарев

Купити книгу «Матінка Макрина»