Смішний детектив чи кримінальна комедія?

kokoАндрій Кокотюха. Язиката Хвеська. – К: КМ Publishing, 2009. – 314 с.

«Нема гірше од такого чоловіка, що не вміє язика за зубами вдержати! А найбільше лихо з жінками. Тільки що почула – зараз же й роздзвонила по всьому селу. „Ой кумасю, рідненька, що я чула! Тільки глядіть, нікому не кажіть!” А кума почула – та другій кумі, а та – третій, а третя – п’ятій, десятій, і ото вже всі про те знають, чого не треба нікому знати». Такий епіграф до книжки та й сама її назва – «Язиката Хвеська» – наштовхують на думку, що перед нами класична дитяча казка. Але обкладинку, на якій зображена закривавлена рука, «дитячою» аж ніяк не назвеш. Що ж може бути спільного між народною казкою та моторошним малюнком?
Відповідь проста, але для того, щоб її дізнатися, варто прочитати книгу. Виявляється, що за «дитячою» назвою та кривавою обкладинкою ховається захоплива розповідь про журналіста «жовтої» газети Максима Бойка, а точніше про його пригоди та авантюрні ситуації, в які герой потрапляє «завдяки» невичерпній фантазії та балакучості дружини.
Суть роботи Максима нехитра – він полює на сенсації. Однак, як виявляється, роздобути сенсаційну новину – справа непроста. Тож, недовго думаючи, журналіст вирішує, що найлегший спосіб уполювати сенсацію – вигадати її самому, й починає практикувати видання «надувних» сенсаційних новин. Історії його досить правдоподібні, тож мають попит у читачів. Але є одна проблема – дружина Максима, Ірина, абсолютно не вміє тримати язика за зубами, і, мов Язиката Хвеська, переповідає (звісно, тільки «найближчим» знайомим) оті вигадані історії, прохаючи ні-і-ікому більше не розказувати – так виникає основна інтрига твору. А враховуючи особливості авторської манери Андрія Кокотюхи, можна впевнено стверджувати: сюжет буде заплутаним, а фінал – несподіваним.
Автор не зраджує своєму улюбленому детективному жанрові, прикрашаючи його власними прийомами – наприклад, використанням дитячої казки для ілюстрування суті реалій сучасного суспільства, а також вдалим поєднанням комедійних та детективних елементів, які динамічно розвивають сюжет та примушують читача думати. Сам автор, до речі, називає роман «Язиката Хвеська» авантюрно-кримінальною комедією. Небезпечні, але разом із тим кумедні життєві перипетії, в які потрапляє головний герой роману, здатні не просто розвеселити, а й іноді навіть насмішити до сліз. Тож уміння автора вдало й невимушено об’єднувати такі, здавалося б, непоєднувані речі, як детектив та комедія, слід відзначити окремо. Сприймається новий роман Кокотюхи легко – та воно й не дивно, адже автор книги – не лише відомий письменник, а й журналіст за фахом. А хіба міг би хтось, крім людини, обізнаної у цій сфері, краще передати відповідну атмосферу та влучніше виписати образи представників журналістської братії?
Отож, запрошуємо до читання любителів детективів, комедій та просто хороших книжок. А вже те, з чим – із кримінальною комедією чи з комедійним детективом – ми маємо справу, нехай кожен вирішить сам для себе.

Оксана Блажевська

  • Тільки вчора закінчила читати "Язикату Хвеську". .. Щось я не дуже у захваті:(((( Спочатку взаналі хотіла кинути й далі не читати… Але після прочитаної половини все ж таки піддалась інтересу до розв'язки і тому дочитала до кінця.
    .

  • Як на мене, у книжці дуже багато випадковостей, пофігізму та якоїсь легковажності.
    На підході лежить книга Кокотюхи "Шлюбні ігрища жаб". Сподіваюсь, що вона мені більше сподобається