Героям слава!

S.Lypovetskyj-CHERVONO-CHORNEСвятослав Липовецький. Червоно-чорне: 100 бандерівських оповідок. – Л.: ЛА «Піраміда», 2009. – 292 с.

«Слава Україні!» — це вітання залишилося нам у спадок від Організації Українських Націоналістів. Героїчні бандерівці, які сотнями віддавали життя за досягнення незалежності нашої держави, напевно, зараз би перевернулися у могилі… Але відсутність у сучасного молодого покоління духу опору не звільняє його від обов’язку знати свою історію. На допомогу прийшов Святослав Липовецький, який має тісний зв’язок із молоддю, оскільки певний час очолював СУМ (Спілку української молоді). У його книзі «Червоно-чорне…» в доступній формі, без сотні цифр і дат, описаний шлях визвольної боротьби бандерівців.
У ста оповідках, зібраних під однією обкладинкою, сконцентрований біль закатованих до смерті повстанців, вся зреченість атентатників, які сповнені   беззаперечною відданістю справі — любов до визвольного змагання в них більша за любов до особистого життя. Книга містить невеличкі нариси про організації, що діяли з 1918 по 1991 рік, і активних учасників різних політичних та кримінальних авантюр, які були покликані покращити становище українців на міжнародному рівні. Така форма історичної довідки робить доступною інформацію для широкого загалу, бо не-історикам не дуже привабливою виглядає можливість прочитати тільки про самого Бандеру близько півсотні книг, аби скласти загальну картинку. Коротко, в науково-популярному стилі автор виклав розвиток визвольного руху від Української Визольної Організації (УВО) до Української Повстанської Армії (УПА). Не оминув увагою С. Липовецький також інші підпільні організації, які не відіграли такої важливої в ролі в ході змагань, та все ж мали посутній вплив на перебіг подій у свій час.
…Більшість часу цих простих хлопців і дівчат, які творили історію, проходила у підпіллі, з постійним ризиком бути розсекреченими, або у в’язниці. Декому «щастило» одразу отримати смертну кару. Вражаючим є описаний епізод із життя Степана Бандери: молодий хлопець, вражений звісткою про замордування польською поліцією української підпільниці Ольги Бассараб, встромляв собі голки під нігті, щоб підготуватися до тортур. Або спомини Матері Йосифи про тортури, коли її били то гумовою, то залізною палицею, видирали з голови волосся, викручували руки, але вона не зламалася.
Серед повстанців працював і талановитий український художник Ніл Хасевич, який був інвалідом, та все ж до останнього тримав зброю в руках замість пензля, поки енкаведисти не підірвали бункер, де знаходився митець. Саме Ніл Хасевич написав у листі слова, з якими сьогодні можна звернутися до кожного українця: «Я, каліка, б’юся в той час, коли багато сильних людей у світі навіть не вірять, що така боротьба взагалі можлива…» Свідчення в’язнів інших національностей (євреїв, німця) доводять, що «Бандерівці – звалося полум’я, що його не могла загасити найстрашніша буря терору». А «Через декілька десятиліть, вийшовши з радянського табору, єврей Михайло Хейфец запише слова, які йому сказав юний український націоналіст Зорян Попадюк: «Якби Ви знали, Мішо, як дівчата люблять патріотів…»
Ледве чи змінилися вподобання українських дівчат із того часу, та, на жаль, наразі маємо скрутну ситуацію з патріотами. Хочеться сподіватися, що після виходу у світ «Червоно-чорного…» показники нашої патріотичності зростуть. Героям слава!

Ілона Замоцна