Маріанна Малина. Фіолетові діти. — К.: КМ Publishing, 2009. — 224 с.
Роман «Фіолетові діти» кримської письменниці Маріанни Малиної був відзначений на конкурсі «Коронація слова-2008». Через рік після здобуття лауреатських лаврів книга побачила світ у серії «Фієста». Є спільне між цими двома подіями. Адже «Коронація слова», згідно зі своїм девізом, творить нову хвилю української літератури – яскраву, різножанрову, захопливу. А видавництво “КМ Publishing” у серії «Фієста» друкує тексти, що вносять у наше життя дещицю тієї ж захопливості, яскравості та незвичайного настрою.
То що ж яскравого бачимо на сторінках твору Маріанни Малиної? Передусім — насичені барви. Фіолетовий колір — це «містичне, магічне, чарівне, здатне знищити протилежністю між бажанням і дійсністю». А ще він — символ дітей індиго. Разом із головною героїнею книги, шкільним психологом Дариною, читач намагається розібратися у тому, хто вони — суспільно небезпечні виродки, які задля розваги нищать «нормальних» людей, чи надістоти, покликані врятувати світ. Цікавий хід: досить довго авторка тримає інтригу й примушує підозрювати, що аномальні штучки — всього лише мастацькі трюки, не більше. І правда, інколи навіть виникають побоювання, ніби головна героїня — психічно не зовсім здорова: надто щільно все переплітається довкола дітей індиго, паранормальних явищ і цілком реальних смертей. Дарина вирішує провести розслідування самогубства колеги, і це затягує жінку в такий бурхливий вир подій, що ледве встигаєш осягнути їхню зміну. Одне за одним із круговерті фіолетового кольору виринають і знайомий есбеушник, і наукова конференція, присвячена сугестивному конструюванню реальності, й анонімні листи в соціальній мережі, й особливий прилад для вимірювання паранормальних здібностей… Поїздки, переслідування, дивні знайомства, а зрештою — відкриття Дариною у собі надприродних можливостей. Власне, тут сама героїня задумується над тим, наскільки все це відповідає реальності… І приходить до висновку — звичний світ, що осягається логікою, і той, інший, фіолетовий, жодній логіці не підвладний, — насправді одне ціле. «Останнім часом у мене з’явилася підозра, що завіса, яка завжди була такою міцною і здавалася вічною, тріснула», — зізнається Дарина, й саме в цей момент самовизначення знаходить союзників, які здатні підтримати, допомогти в опановуванні нового світу та нової себе. Але наскільки ця підтримка є щирою?..
Маріанна Малина вільно оперує інтертекстом різних рівнів. Жонглювання прямими і непрямими цитатами у сучасній літературі сприймається вже як даність. Хоча, може, їх і забагато як на роман, що за жанровою ознакою лежить десь між містикою, фантастикою і трилером. Найвиразніше відчувається перегук із фільмом «Матриця» — при чому свідомо підкреслюваний авторкою. У яскравому епізоді про новорічну ніч героїня відмовляється вибирати між реальностями і бере з рук випадкового фокусника відразу дві цукерки — і червону, і синю. Бо якщо поєднати ці дві барви, вийде фіолетова.
Враження від книги дещо псують недоліки, притаманні дебютним творам: змазана логіка оповіді, гіперболічність персонажів і похапцем зроблений фінал. Але ж не святі горшки ліплять. А перший горщик вийшов навіть дуже нічого — характерний містичний полиск фіолетових стінок на тлі поруху завіси між світами.
Віта Левицька