Анна Багряна. Дивна така любов. – К.: Нора-Друк, 2010. – 208 с.
Молода українська письменниця Анна Багряна знаходить магію в реальному, буденному житті, у банальних для багатьох речах, наприклад, старому «патіхвоні» чи намисті з аличі. А ще — у чотирнадцятій сонаті Бетховена, під звучання якої, як стверджує авторка, було написано роман “Дивна така любов” (до речі, він отримав відзнаку “Вибір видавців” на минулорічній “Коронації слова”). Відтак кожен розділ тексту відповідає за своїм настроєм кожній із трьох частин сонати.
Головна героїня книги, Надія, володіє унікальним даром: бачити незвичне у звичному й переносити своє бачення на мольберт… У дитинстві вона вважала себе відьмою, а коли подорослішала – зрозуміла, що є художницею. Зрештою, між магією й мистецтвом багато спільного, адже їх поєднує таїна.
Роман базується на тріаді базових для героїні понять: Вірі, Надії й Любові. Але найважливіша саме остання, безмежна й прекрасна, немов соната Бетховена, котра є знаковою в житті героїні твору. Музика геніального композитора є голосом природи, а, як відомо, кожна відьма тісно пов’язана з нею. Тож коли Надія забуває цей голос, то починає розмінювати себе, свої сни та чари, народжені з цих снів, на яскраві й гарні, на перший погляд, принади життя. І цей момент, мабуть, найбільше цікавить саму Анну Багряну як митця. Тож письменниця мимоволі ставить читачу, та й собі, питання про те, чи може мистецтво – чари, що йдуть від серця, – стати заробітком…
Злата Лущак