Сашко Дерманський. Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2010. – 288 с.
Погодьтеся, часи „Ну, постривай”,” Карлсона” та „Канікул у Простокваштно” відходять у минуле. Як не крути, а сучасні діти надають перевагу Шрекові, Блискавці МакКвіну та Немо (ні, не капітану, а акваріумній рибці, яка мандрує океаном). І покоління, яке виросло на історіях про Чебурашку чи Пластилінову ворону, може скільки завгодно просторікувати про те, що смаки сучасних дітей псуються, але на ситуацію цим не вплинеш – зі зміною поколінь приходить і зміна вподобань. А останнім часом закони мультиплікації, здається, почали пробиратися й до книжкової царини.
Принаймні, мені історія про розумну маленьку школярку Соню та її пухнастого друга Чу, себто рожевого в синіх цяточках Чудовиська, видалася дуже «мультиковою» – яскравою, дотепною, гостросюжетною, трішки сентиментальною, трішки моральною і надзвичайно пізнавальною. Адже якщо змінюється повсякдення, то й казки мусять поступово мінятися, пристосовуючись до нового читача-слухача. Скажімо, як пояснити дитині такий феномен: молодь вдягається у все чорне, робить пірсинґ у всіх можливих і неможливих місцях, слухає агресивну музику, тоді як мама вчить, що треба любити рожеве, блакитне, жовтеньке, метеликів і пісеньку Крихти Єнота про усмішку. Чи зможете ви з ходу пояснити своїй дитині, що таке молодіжні субкультури, не вдаючись у пласкі характеристики «хороший» / «поганий»? А Сашкові Дерманському в його другій книжці про Соню й Чу якимось чудом удалося при цьому ще й не спуститися до банальщини в розмислах про суть «добра» і «зла». «Дуже просто: на чорному тлі не видно чорного. На білому – білого. Зло стає злом лише тоді, коли поряд є добро, і навпаки – невідомо, що є добро, якщо його не відтінює зло», – говорить автор устами свого героя. Так, роблячи добру справу (рятуючи своїх батьків, які не без участі злих сил потрапили в халепу), Соня тим самим відкриває портал з людського світу до Країни Жаховиськ, а відтак своєю найщирішою любов’ю ненавмисне чинить «зло»! Утім, не варто надміру хвилюватися: за тими ж законами мультиплікації, в героїв усе владнається, і «чудові чудовиська» неодмінно переможуть «злих жаховиськ».
Зрештою, як і в будь-якому сучасному добре зробленому мультфільмі, у книжці про Соню й Чудовисько вдосталь моментів, у яких маленький читач із насолодою впізнаватиме улюблені мультики, казки, реклами, «дорослі фільми», батьківські розмови, характери й звички людей, які його оточують, – власне, весь свій маленький «людитячий» світ із його насущними проблемами й турботами. І при цьому, як і годиться справжньому читачеві, то нестримно реготатиме, а то й тихенько схлипуватиме, переживаючи за улюблених героїв… А перегорнувши останню сторінку, впевнена, неодмінно захоче побачити цю історію про „Чудове Чудовисько в Країні Жаховиськ” на екрані.
Христя Нечитайко