Кубик Іздрика

Юрій Іздрик. “АМ. ТМ.  Як досягти безсмертя в домашніх умовах”. – Х: Книжковий Клуб “Клуб Сімейного Дозвілля”, 2010. – 314с.

І знову Юрій Іздрик вкладає до рук своєму читачеві містично-фантасмагоричний кубик Рубика. Роман у новелах,  кожна з яких має закінчений, але залежний від попередньої сюжет, зітканий за принципом пастки для свідомості. Коли цікаво зрозуміти незрозуміле, химерне, ба, навіть, абсурдне… Колізії, що розгортаються, на перший погляд можуть здатися повною нісенітницею, але якщо добре придивитися, ця нісенітниця є дзеркалом нашого часу. Маски, інтриги, чорний гумор – сувора правда життя з усіма земними марнотами на поверхні. Однорідного логічного сюжету як такого у романі немає, однак у ламаній химерній мозаїці “трапляються люди, незнайомі предмети і відбуваються дивні події”.
Героями Іздрикового “АМ. ТМ.” стали наркомани-самогубці у стані найбільшого свого “просвітлення”, алкоголіки, збоченці та психічно хворі “ейнштнейни”. Химерний ланцюжок їхніх пригод розпочинається і заплутується неподалік залізничної станції  невідомого дивного міста, де губиться і натрапляє на пригоди головний герой. З кожним наступним розділом картина ускладнюється, причому настільки, що часом незрозуміло, де завершується світ ілюзорний, аби бодай на мить можна було відчути під ногами землю. Психіатричний шпиталь (пацієнтами якого є письменник-алкоголік, колишній автоінспектор та юнак, який засвоює  високі технології) химерно і загадково “плаває” між Львовом та Німеччиною.   Зйомки порнофільму “за Шекспіром” (актори при цьому одягнені в шоломи комп’ютерного томографа) раптово перетворюються у роботу над трилером.  Ознаки специфічної “іздриківської” інтертекстуальності посилюють сприйняття роману як явища цілковито маргінального. Однак у випадку “АМ. ТМ.” варто спробувати обійти зміст та сюжетно-композиційні рамки і сприймати роман просто як текст.
Досить помітною у текстах є апеляція до ніцшеанської теорії надлюдини. Іздрик відкидає існування Бога – “і парний суїцид може статися на вулиці святого Петра” – натомість вільна Іздрикова людина обирає, створює та руйнує: “фізіологічне почуття гармонії добре відоме творцям, а вже наступної миті — важкий і мутний жах”. На противагу цій сентенції, Іздрик у деяких новелах виводить образ диявола, який впізнається на інтуїтивному рівні майже одразу: то він постає як відображення у дзеркалі, то втілюється у образі львівської пенсіонерки Аліції Бобик, або безіменного приятеля-дантиста. Вони говорять “картинками з майбутнього”, застерігають і вказують на неминучість смерті як явища буденного, після якого залишається лише тлін… „ми прямуємо  просто до вічності, не розраховуючи, ані на відстрочку, ані на пояснення.”
Критики називають “АМ. ТМ.” найрадикальнішим Іздриковим творінням. Але навіть щедрий пересип окремих новел  ненормативною лексикою не робить мову Іздрика вульгарною, вона радше стає трохи босяцькою, проте, хай це виглядає як парадокс – красивою та соковитою.
У цьому коловороті важко збагнути усі авторові парадокси. Але це “галюциногенне чтиво” варто взяти до рук – і не лише для того, щоб посмакувати мову. Процес читання змушує ще й добряче покопирсатися в собі.

Тетяна Землякова

Придбати книгу Юрія Іздрика«АМ. ТМ» в інтернет-магазині ВсіКниги.

  • Анонімний

    Рецензія на цю книжку Іздрика вже була!

    • Редакція

      Так це було видання 2005 року. А це – інше видання та інший погляд іншого автора. Хіба це гріх?

  • ап..ніжно

    Цікаво буде прочитати книжку, ще раз пірнути в безодню правдивого безумства людського життя-думки. Рецензія таки по-справжньому заманила)))

  • Анонімний

    Писати рецензії – не гріх! Я думав, що не можна писати 2 рецензії на одну і ту ж книжку. Виявляється, можна)))

    • Редакція

      А чому, власне, не можна? Різні рецензенти мають різні думки. Інша справа – що один ресурс навряд чи одразу надрукує дві рецензії, проте у випадку перевидання це цілком логічно.

  • Miroslav

    Ну да, а Андрес Гарсія в молодості :-))))

  • Miroslav

    Хотів сказати: "я Андрес Гарсія". :-))))

    Це такий кіноактор, якому вже за 60.

    Я звичайно, пожартував