Зробіть йому МРТ!

Феномен доктора Хауса: Правда і вимисел у серіалі про геніального діагноста / Упоряд. А. Кокотюха, Є. Захватова. — К.: KM Publishing, 2010. — 256 с.

Феномен доктора Хауса частково вкладається в рамки феномену всіх культів, породжених телебаченням та кінематографом. Діти шаленіють від героїв мультику «Тачки» — і батьки купують їм незліченні розмальовки, пазли, одяг із зображеннями машинок. Дівчата-підлітки заліплюють стіни постерами, на яких сутінково всміхаються втілені на екранах вампіри та перевертні, породжені уявою Стефані Маєр. Дорослі, відпочиваючи під брутальні, моментами жаскі й дуже неправдоподібні медичні історії серіалу «House M. D.», залюбки носять футболки із «хаусизмами» (один із яких — у заголовку рецензії) і неадекватно реагують на обкладинку книжки, присвячену серіалу. Сама спостерігала, як цілком серйозні на вигляд люди різко розвертаються, побачивши у вітрині книгарні це видання, підходять і починають висловлювати свій захват. Отже, читацька аудиторія книги зрозуміла — це ті, хто дивиться-передивляється всі шість сезонів американського серіалу, із нетерпінням очікуючи на сьомий.
А от зміст книги дещо дивує. Треба зазначити, це здивування приємне. Очікувала побачити стандарні відомості, злизані з незкінченної низки фан-сайтів, створених прихильниками «лікаря Хати» (так по-українському перекручують ім’я геніального діагноста). Натомість перший же розділ зацікавив більш вдумливим підходом. Цей розділ загалом, а найбільше останній його фрагмент за назвою «Серіал як культурне і субкультурне явище» навіть заслуговує на те, щоб потрапити в списки рекомендованої літератури для студентів-культурологів. Розгляд модного серіалу в широкому культурному контексті, з чудовим знанням жанрів, від схрещення яких народився цей феномен: детективу і медичного серіалу — саме це виводить книжку, створену українськими авторами, за межі категорії вторинних продуктів маскульту.
Втім, ті, хто прагне стандартних відомостей, також не розчаруються. Є окремий розділ, де зібрані есеї, присвячені ключовим персонажам серіалу. Якщо вам цікаво, чому було обрано саме такий склад першої команди помічників Хауса, чому в четвертому сезоні сценаристи влаштували ексцентричну гру на виживання між сорока претендентами на місця нової команди, як мотивується розвиток характеру того чи іншого персонажа — погортайте розділ за назвою «Друзі, колеги, вороги». А якщо більше цікавлять реальні актори, які втілили на екранах американських медиків, то варто звернутися до наступного фрагменту книжки.
Ще одна особливість «Феномену…» — спроба провести паралелі між відмінностями американського та українського суспільства. Спосіб мислення заокеанних виробників та вітчизняних споживачів серіалу дуже різний. Загалом ця аксіома спростуванню не підлягає, але хто може похвалитися знанням деталей? Тож цікаво почитати про американську систему охорони здоров’я, освіту медиків, цензуру в Штатах. Інколи надмірним здається пересмикування ковдри в наш бік, яке зазвичай починається словами: «До речі, в Україні…». Книжка явно не зроблена на експорт, тож описи українських реалій часто виглядають зайвими.
І найголовніше: за всім цим автори не згубили головної думки. Червона нитка «Феномену…» — серіал про геніального та огидного лікаря здобув таку неймовірну популярність через «екранне втілення внутрішнього бунту його шанувальників, котрі отримують можливість хоча б 43 хвилини на тиждень спускати пару».


Віта Левицька

  • Анонімний

    "Доктор Хаус" – це типовий приклад поп-арту. Пройде певний час, і мода на цей фільм, і на його героїв просто зникне! Будь-що попсове й неглибоке, ніколи не може залишити слід в історії культури та людства. Українському чи американському обивателю, потрібно щось "жувати", таке, щоб його відразу можна було б зрозуміти й переключитися на "кока-колу", чи там "гамбургери", і йому сують всяких там "Хаусів", "Ранєток", "Покемонів", "Брітні Спірсів". Чому не осмислювати феномен Джойса, Петрарки, Довженка, Вівальді, чому? Це складно, над цим потрібно думати, а думати в нашому суспільстві ніхто не хоче, бо більшість лише споживає-споживає. Геть низькопробне буржуазне кіно з наших телеекранів та голів!

  • Nika

    було в смішно, якби не було б так сумно. навіщо так марнувати свій час?

  • кокотюха

    да-а-а… якщо для Ярослава Карпеця і його однодумця Івана Рябція ранєткі і Хауз – теми одного порядку, лишається тільки сказати: зробіть йому МРТ.

    • Цікавий

      Мені, мабуть, теж треба зробити МРТ, але дозвольте запитати: а в чому принципова відмінність Хауса і ранєток? На жаль, я маю достатньо смутні уяви про обидва явища, але все-таки: в чому різниця?

  • кокотюха

    Цікавий, про відмінність Хауза від ранєток – ціла книжка, про яку написаний відгук. Вмістити її зміст у комент важко. Тому з цікавістю почитайте, а потім поговоримо, як ви не зрозумієте.

    • Цікавий

      А там і про ранєток є? Згадується мудрість: якщо людина не може пояснити кухарці, чим вона займається, значить вона сама не дуже розуміє, чим займається 🙂

  • Анонімний

    Пане Кокотюха, мені не потрібно робити МРТ! У мене нема ніяких однодумців, і хто такий Іван Рябцій – не знаю!Хаус і Ранєткі – це явища масової культури, вони для обивателя, для людини, яка поглинута повністю телевізором та всім сучасним. Я не буду стверджувати нічого абсурдного: нібито я не дивлюся телевізор і не читаю суч. укр. літ.(або сучасних зарубіжних письменників), але для мене також існують набутки інших епох, які я осмислюю і намагаюсь зрозуміти. Писати про те, чим відрізняються Ранєтки і Хаус, це теж саме, як осмислювати, чим один "ширпотрєб" відрізняється від іншого. Люди, які видумували Хауса, мали не меті лише "збити" гроші з обивателів, і судячи з усього їм це вдалося. Ми ще живемо в нібито "демократичній" країні і я маю право висловлювати свою точку зору. А ті, хто вигадує з Хауса "Феномен", просто заробляють гроші і їм абсолютно байдуже, хто і що буде купувати цей "Феномен", головне, щоб продавалося і якнайдорожче.

    • Цікавий

      Леонардо да Вінчі казав, що батьківщина для нього там, де краще платять. Так що збивання грошей не є універсальним визначником ширвжитку.

  • кокотюха

    мушу уточнити очепятку: Іван не Рябцій, а Рябчій – ненависник масової культури, людина, яка вважає себе розумнішою за Бога, бо Джойса цінує вище за Конан Дойла, апологет герметичної культури. Проте, будучи її активним популяризатором, пан Рябчій автоматично стає тим, кого ненавидить – попсовиком. Хауз – справді, феномен, але раз Ви не читали книжку, а вже її ненавидите, бо вона про Хауза, навряд чи тут треба пояснювати, чому серед, без перебільшення, сотень серіалів, продуктів масової культури, вирізнилися своєю якістю Твін Пікс, Втеча з в`язниці та, звісно, Хауз, а ось Теорія брехні (Обдури мене) не пішла, хоча не неї покладали надії і робили за схемою Хауза. Ну, а тепер для цікавого: раз ви – цікава кухарка, яка хоче, аби вам щось пояснили двома словами, пояснюю: у таких продуктів, як ранєткі та Хауз, завдання таке ж саме різне, як у естрадної музики та рок-н-ролу. І то і то – музика, і то і то – ніби шоу-бізнес, бо рокери теж хочуть заробляти на концертах і заробляють, що не соромно, але про рок-музику пишуть дослідження, її вивчають та аналізують, а естрада, як ранєткі – то є, то нема. хоча все одно навряд чи переконав кухарку…

    • Цікавий

      Пойняв. Рок – це попса для тих, хто думає, що він вумний. А ранєтки – для тих, хто так не думає

  • кокотюха

    слухайте з цікавістю Баха і хор імені Верьовки – ні про що думати не доведеться.

    • Цікавий

      Бах – попса для католиків та рокерів. Хор Верьовки – для вчительок. Виходу немає

  • кокотюха

    є – нічого не дивитися, не читати, не слухати, нікого не любити, займатися онанізмою…

    • Цікавий

      онанізм – теж попса. і найрозповсюдженіша 🙁

  • Z

    До Цікавого

    А що ж, на твою думку, не попса?

    • Цікавий

      Книжки Кокотюхи