«Сестри Річинські»: повернення через 30 років

Ірина Вільде. Сестри Річинські. – К.: Зелений пес, 2010. – 640 с.

«Сестри Річинські» – найвідоміший твір Ірини Вільде, саме за нього 1965-го року письменниця отримала Шевченківську премію. Проте з кінця сімдесятих, тобто вже понад тридцять років, цей твір не мав повноцінного перевидання. Ситуацію виправило видавництво «Зелений пес», випустивши у серії «На кола свої» перше за часів незалежності видання цього роману, адаптоване для широкого кола читачів.
Довкола роману багато таємниць, непорозумінь, легенд та запеклих дискусій. Однак і ті, хто вважає, що «Сестри Річинські» – це данина радянській кон’юнктурі, і ті, хто переконує, що книга – це хитрий хід проти тогочасної цензури, погоджуються в одному: в романі багато прорадянського. Але варто мати на увазі, що саме це й стало запорукою виходу роману в світ. Що, в свою чергу, дало письменниці можливість вивести у творі чи не перший позитивний образ українського націоналіста, згадати про Голодомор на Східній Україні, про репресії та переслідування 30-х років.
На щастя, часи писання поміж рядків минули. Тож у перевиданні ви не зустрінете зайвої «радянщини» (крім тієї, яка необхідна, щоб відтворити настрій епохи): редактори адаптували роман для сучасного читача, позбавивши книжку ідеологічного перенавантаження.
Однак облишмо ідеологічні моменти. Нас, як читачів, повинно більше цікавити інше питання: що ж змусило публіку звернути увагу на роман і чому книга стала шалено популярною? Відповідь дуже проста – правдивий опис життя, справжні долі людей, їх горе і радості, їхня боротьба не тільки за щастя, любов, а й за життя, за свободу.
Дія твору відбувається на Західній та Центральній Україні в 30-х роках минулого століття. Ірина Вільде працювала над романом понад двадцять років, тому не дивно, що характери п’ятьох жінок, головних героїнь, які залишилися без батька, без дужого чоловічого плеча, виписані дуже чітко, детально, рівноправно. П’ять сестер – це п’ять зовсім різних типів жінок, кожна з яких має свої особливості, як у характері, так і у виборі життєвого шляху. В них різні цілі: чи то заміжжя за розрахунком, чи самореалізація, чи єднання з коханим. Та в будь-якому випадку ці жінки досягають свого всупереч усьому: комуністичному режимові, людському осуду, ворожості родичів, побутовим проблемам і навіть моралі…
Роман «Сестри Річинські» – це чудова альтернатива сучасним жіночим романам. Бо, крім властивих такому жанру любовних перипетій, жіночих заздрощів, підступності, ревнощів, користолюбства та зрад, твору притаманна духовність та інтелектуальність. До того ж написаний роман не примітивною (чим часто грішать сучасні автори), а багатою мовою з майстерно виліпленими, живими характерами, різноманітними за інтонацією монологами, виразними й характерними діалогами.
Кажуть, минулого року на Форумі видавців накладу іншого, не менш відомого, роману Вільде «Повнолітні діти» не вистачило на всіх охочих. Тож не втратьте нагоди придбати новинку – ця епічна картина епохи, виписана через призму життєвих шляхів сестер Річинських, стане гідною окрасою вашої бібліотеки.

Анна Богородіченко

Придбати книгу Ірина Вільде  «Сестри Річинські» в інтернет-магазині ВсіКниги.

 

  • Бабайко

    Читала книжку років 25 тому, мені було менше 20 і,чесно кажучи, на фоні переживань сестер Річинських ота радянщина настільки ховається, що на неї просто не звертала уваги. А нині книжку немов вихолостили. Не треба було скорочувати.

  • Mavka

    Чому навколо цієї книги стільки шуму? В ній нічого особливого немає. Не погоджуюсь з Бабайко, добре, що прорадянщину "прибрали".

    • Цікавий

      Мені здається, що це просто віднайдення забутого твору забутої авторки (звісно, не зовсім забутої, особливо у Львові). Саме тому шум – знайшли сокирку під лавкою

  • Albina

    скажіть, чи в цій книжці є лише 1 частина роману?

    • Редакція

      Ні, там весь роман. Він просто трохи скорочений за рахунок радянщини.