У країні дитячих пустощів

Сергій Пантюк. Неслухняники: поезія. – К.: Грані-Т, 2010. – 56 с., іл. (Серія «Сучасна дитяча поезія»).

«Країна неслухняників – це та, у якій живуть мої маленькі сини Яромир і Богодар», – так представляє світ своєї книги відомий поет Сергій Пантюк. Ще в цій країні живуть радунці, веселуни, усміхайки, спаткунці, що не дають діткам нудьгувати; також киця Муся і песик Жук, котрі діляться одне з одним ковбасою; сова, яка вважає себе лісовою красунею; товстий Бабак, котрому не судилося піднятися в небо літаком; пан Перевертас, який усе змінює на свій лад, та ще безліч інших персонажів. Так, жителі книги Сергія Пантюка дуже різні: серед них можна зустріти як усім відомих тваринок, так і цілком вигаданих персонажів. Саме це робить країну неслухняників дуже знайомою і новою водночас – так, ніби ти там уже колись бував, але чи то до пуття все не розгледів, чи то просто щось призабув.

Справжніми знахідками не тільки збірочки, але й усієї вітчизняної літератури для дітей можна вважати унікальні запам’яталочки для кольорів веселки і віршик «Веселий крутисловик». Стосовно останнього, не втримаюся від спокуси зазначити, що «крутисловик» міг би скласти гідну конкуренцію скоромовкам і навіть стати окремим жанром. А чому ні? Спробуйте-но швидко прочитати такі рядки: «Розвіршу вам скажі кльові: / Конить скачик по дірбові, / Сходце сонцить, дрім котячить, / Щебетейко соловячить…» – і переконайтеся самі. До речі, якщо ваше маля ще не знайоме з таким поняттям, як «скоромовка», а також із термінами «рима», «лічилка», «колисанка», то збірочка «Неслухняники» стане в пригоді: у кінці книжечки редакція видавництва розмістила «Довідничок маленького поета», де в доступній для дітей формі пояснюються усі ці поняття.

Незважаючи на пустотливо-«неслухнянівську» атмосферу збірки та дещо задерикуватий настрій багатьох її віршів, поезія Сергія Пантюка сповнена тепла, любові та взаєморозуміння. Читаєш – і хочеться «позриватися з пружинок» і пирскати енергією на всі боки, як, наприклад, Ярко і мавпеня. А то – хочеться бути хорошим і милим, як-от зайчик, який, знайшовши окраєць хліба, «на шматочки його поламав / І горобчикам пороздавав…». Ось так – по-дитячому жваво, по-дитячому хороше… І важко сказати, кому пощастило більше: синам, що мають такого талановитого татка, чи татові, діти якого надихають на такі чудесні вірші.

Валерян Їжакевич