Марадона написав книжку про Сергія Жадана

Сергій Жадан Марадона. – Х.: Фоліо, 2007. – 176 с.

Такий або приблизно такий жарт супроводжував останню збірку поезій С. Жадана „Марадона” під час грандіозного літературно-музичного фестивалю „Харківська Барикада”. Втім, якщо у цій фразі поміняти місцями дійових осіб, мало що змінилось би.. Адже й про видатного футболіста у книжці небагато – натомість вистачає нових віршів про любов, подорожі, смерть і злочини.
Нові вірші – це вже традиційно маленькі сюжетні ритмічні історії. Щоправда, порівняно з попереднім Жаданом, тепер історії все частіше торкаються теми криміналу, від стильно-романтично-лакованого у розділі „Радіо Шансон”, до скрипучого містечкового в „Україна для українців”. А ось нескінченний роман автора з кордоном триває і квітне: мало не половина текстів так чи інакше пов’язана з перетином кордонів, контрабандою і т. ін.
Багато текстів „Марадони” видаються ніби „легшими”, простішими на тлі попередньої творчості Жадана. Зате вони вигідно відтіняють і безпомилково вказують на справжні енергетичні центри збірки – „Прощання слов’янки” та „Госпелс і спірічуелс”. Якщо перша частина книги – це звичайна добірка віршів, то друга – „Список використаної літератури” – невеличка „антологія світової поезії” у перекладах Жадана. Хто знає, може, Сергій, відчувши свій вплив на „голови й смаки” значної частини читачів, вирішив їх просвітити й естетично виховати, а для цього ознайомити з текстами улюблених авторів? У кожному разі, поки що до нашої уваги лише три поети: американець Чарльз Буковскі, поляк Мартін Свєтліцький та німецькомовний чернівецький єврей Пауль Целян. Така добірка дозволила Жадану, котрий славиться стабільною підтримкою приблизно однієї фірмовою манери письма, продемонструвати широку й яскраву стилістичну палітру. А ще – наочно виявила хибність закидів про суттєву залежність його поетики від поетики Буковскі. Тепер кожен читач може переконатися: Жадан і Буковскі, навіть у перекладах самого Жадана, – дві різні планети, два різні способи бачення й мислення.
Останній розділ „Радіо Шансон” теж особливий. Це тексти, з яких театр „Арабески” створив однойменну виставу про Юру Зойфера, австрійського письменника, що народився у Харкові. Вони навіть виходили свого часу окремою брошурою-буклетом.
Книга „Марадона” засвідчила появу дещо нової манери письма Сергія Жадана. Більш жорсткої, ніж раніше, ще риторичнішої. Такої, що ховає любов усе далі за смислові й сюжетні парадокси. Складається метафоричне враження, що це – останній глибокий видих старої жаданової поетики і початок нової. Втім, нової поезії, вочевидь, ще доведеться добряче почекати – за кулуарною інформацією, Жадан дописує нову книгу прози.

Олег Коцарев.