Якщо поряд є друзі, або «Іще один мамонт»

Сашко Дерманський. Корова часу, або Нові пригоди вужа Ониська. – Вінниця: Теза, 2010. – 160 с.

Сашко Дерманський як ніхто вміє дружити. Ну, принаймні якщо не дружити, то писати про дружбу – точно. Причому про дружбу всяку: таку, що йде всупереч законам і бажанням суспільства; справжню «чоловічу» дружбу, коли «не варто дякувати, ти б для мене те ж саме зробив»; а також дружбу, яку оспівував свого часу Дюма-батько: один за всіх і всі – за одного! Саме така «мушкетерська» дружба постає перед маленьким читачем у новій захопливій книжці письменника «Корова часу, або Нові пригоди вужа Ониська».

У «Корові часу» вже знайомі за попередніми книжками вуж Онисько і Ко потрапляють у «доісторичний період», простісінько до мамонтів. Серед них є один добродушний мамонт-самітник, глухуватий велетень Туп-Туп, який розповідає нашим героям зворушливу історію про те, як багато років тому мама одного мамонтяти загинула, рятуючи своє дитинча від шаблезубих пацюків. Ой… та це вже мене, мабуть, «коровою часу» занесло далеко наперед! А трапилося все так. Стояла нестерпна літня спека, від якої неймовірно потерпали симпатичні тваринки – персонажі Дерманського. Зів’яв великий тінистий сонях вужа Ониська, посохла картопля колорадського жука Джека, знемагають гробачок-музика Кузя, жабка Одарочка й мишка Евридика – словом, як у таких умовах жити?! А ніяк, – подумав Джек і вирішив нарешті дорити нірку до самої Америки, до батьківщини, де, як відомо, і дихається легше, ніж на чужині. Утім, тут несподівано прийшла старенька вужиха бабуся Катастрофа й «нашаманила» рятівний дощ. От тільки як спинити його – вона не знала. Тут і починаються пригоди усієї барвистої компанії. Прикликаний Катастрофою «дощик» привів із собою грозу, блискавиця вдарила корову Черешню в самісінький хвіст, і от тобі й на – звичайна корова перетворилася на справжнісіньку корову часу! Таким чином, Черешня з її пофарбованим зеленкою хвостом-антеною мусить врятувати чи не все людство (чи то пак, «звіринство»?) від потопу, відправившись у «доісторичні часи» і знайшовши там прародительку бабусі Катастрофи, «дуже сильну шаманку», яка вміє спиняти дощ. Звичайно, у процесі «порятунку світу» з героями Сашка Дерманського ще трапиться мільйон прецікавих кумедних пригод, із яких маленький читач неодмінно зробить важливі для себе висновки. По-перше, мамонтів колись було багато. Так багато, що й порахувати не можна (до речі, цей момент напрочуд добре вдався художникові, який намалював силу-силенну великих і малих мамонтів, розмістивши їх на трьох сторінках книги!)! По-друге, шаманство – то не ігри, й навіть на перший погляд безневинне «Іди, іди, дощику» може вилитися у катастрофу, якщо ці слова промовлять вуста бабці з таким потенціалом. І нарешті, по-третє, з катастрофи будь-якого масштабу можна врятуватися, якщо поряд є вірні друзі.

А на завершення хочеться навести слова самого автора, які могли би бути епіграфом до всієї дитячої прози, що виходить із-під Сашкового пера: «Бережіть зернята ваших душ». І головне – бережіть дружбу.

Христя Нечитайко