Сто лі100ў грайливої лірики

Андрэй Хадановіч. Сто лі100ў на tut.by: Паєзія. – Мінськ: Логвінаў, 2007. – 136с.

Андрей Хаданович, схоже, є найвідомішим в Україні білоруським поетом: на стількох фестивалях наших виступав, стільки наших літераторів і навіть читачів із ним знайомі. Він навіть уже інакше, як «свій», не сприймається: такий собі білоруськомовний українець. До того ж, саме в нас, у видавництві «Факт», вийшла його дебютна книга – в українських перекладах – «Листи з-під ковдри» (2002), а трьома роками пізніше – в тому ж видавництві – і книга мовою оригіналу «From Belarus with Love».

 

А от збірка «Сто лі100ў на tyt.by» надрукована вже в Білорусі, хоча, якщо вірити назві, з’являлась поступово в електронному форматі. Справа в тому, що tyt.by – електронна адреса одного з найбільш відвідуваних білоруських інтернет-порталів. Назву виправдовує зміст: Хаданович в багатьох віршах заграє з інтернетним жаргоном: то каламбурить щодо «мила» (в сенсі і миючого засобу, і електронної пошти, і «оперно-серіальної» сутності), а то і лірично блазнює, перетворюючи листування на колиханку: «лісты Вам шлю, лісты-Вам-шлю-лі/-сты-Вам-шлю-лі… люлі… люлі», або й взагалі по-хуліганському римує «…yahoo.com» – «…мудаком».

 

Добре, що інтернетна «прив’язаність» Хадановича не переходить меж нав’язливості: адже головне все ж не форма, а зміст. Це доводять неодмінні присвяти віршів-листів, вказуючи на особливу інтимність, яка виростає зі щирості й відвертості. Вони наснажені ще й то ліричністю, то грайливістю. На двох останніх ознаках, як на стовпах, тримається вся збірка «Сто лі100ў на tyt.by». Так і не скажеш одразу – чого в ній більше. З одного боку, Хаданович – неперевершений жартівник і каламбурист, його словесна гра мало чим поступається навіть «бу-ба-бістській», от тільки стьоб у нього вже здебільшого не із «постсовєтської», а з «інтернетної» епохи. І хоча деякі рядки його видаються занадто викличними, епатажними (як-от: «і кожны мінак – манах / бо ў сэрцы неба і Бог / і ты ім патрэбны нах… / але й табе яны пох…»), але це враження цілком нівелюється загальною добротою збірки. Вона навіть чимось схожа на кошенят: трохи кусюча, але весела і лагідна.

 

Однак, є у збірці й тексти, які відкривають уже іншого Хадановича – тонкого лірика, здатного не лише на стьоб та іронію, а й на цікаву метафору та на високі почуття. І жодної штучності, жодної притягнутості за вуха – навпаки, складається враження, що ні від поезії, ні від подорожей, ні від написання електронних віршованих листів близьким людям Андрея за вуха не відтягти.

 

Для того, щоби бути «в дошку своїм» поет Хаданович намагається максимально наблизитися «до народу»: вишуканість рим і складність форми в нього замінені каламбурністю тих же рим і зворушливою простотою віршів. Така поезія, дарма що навряд чи буде цікавою високочолим гурманам і читачам з претензією, безумовно – підкупає. Вона – безпосередня – як і сам Андрей.

 

Богдан-Олег Горобчук