І КАМЕНЯР, І ВИДАВЕЦЬ

Богдан Якимович. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти. – Л.: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – 692 с.


Завжди цікаво почитати книгу про книги. Це наче наставляти одне дзеркало проти іншого – тільки в нашому випадку свічадо буде відбивати написане науковцем Богданом Якимовичем про одну з невід’ємних і до того ж малодосліджених сторін життя Івана Франка.

 

Видавнича діяльність Каменяра, як про це оповідає Богдан Якимович, виглядає чи не основним заняттям класика української літератури. Тому аж диву даєшся – як може одна людина стільки встигнути, сприймаючи видавництво як тимчасове заняття, а не як виконання свого першочергового обов’язку перед народом.

У книзі об’ємним додаткам із вичерпними бібліографіями передують вісім розділів, які охоплюють видавничу діяльність Каменяра від 1875 року та практично до останніх днів його життя. Видання уквітчано з любов’ю підібраним ілюстративним матеріалом, що унаочнює, по-перше, закоханість дослідника у свій предмет та, по-друге, дбайливе і прискіпливе ставлення письменника до своєї роботи. Лише одне перерахування видавничих серій-проектів, у формуванні яких брав участь Франко, засвідчує широту його працелюбності – це „Дрібна бібліотека”, „Наукова бібліотека”, „Літературно-наукова бібліотека”, „Хлопська бібліотека”, Українсько-руська Видавнича Спілка, „Універсальна бібліотека”, „Міжнародна бібліотека” та „Всесвітня бібліотека”, і то ще не рахуючи позасерійних видань. І, звичайно, неможливо оминути ролі Франка у створенні багатотомників творів Руданського, Федьковича, Шевченка та Шекспіра. Богдан Якимович досліджує також і різні аспекти редакторсько-коректорського хисту Франка, зокрема і при виданні Каменярем власних творів.

 
Відчутно, що дослідник не просто гарно знає матеріал, а буквально ним живе. Це дозволяє йому висловлювати принагідні гіпотези чи побіжно розшифровувати навіть теми, далекі від книговидання. Але саме цим книга і цікава – вона написана, незважаючи на науковий стиль, доволі просто і кожною сторінкою відлунює безмежну зацікавленість Богдана Якимовича Іваном Франком, захоплюючи читача азартом пошуку і знаходження інформації.

 
Основною причиною невпорядкованості наукового життя Франка, розпорошеності його устремлінь та літературних намірів дослідник вважає доволі симптоматичну для української інтелігенції експлуатацію не за призначенням свого творчого генія. До такої непритаманної геніям роботи Б. Якимович зараховує і велику кількість видавничих проектів видатного митця. Звучить парадоксально, а стосовно долі Каменяра – навіть трагічно, адже, зрештою, в цьому частково і полягають причини його хронічної перевтоми та хвороб.

 
Наприкінці монографії автор, дорікаючи іншим ніби-франкознавцям, що вони люблять Франка, за словами самого ж класика, „як хліб і кусень сала” – від ювілею до ювілею видаючи свої опуси, натомість утверджує ідею постійної та свідомої праці на ниві франкознавства, праці для увічнення пам’яті про Мойсея української державності. Під цими словами не гріх і підписатися.

 

Максим Нестелєєв