Оптимізм по-турецьки

Орхан Памук Мене називають Червоний: Роман / Пер. з тур. О. Б. Кульчинського. — Харків: Фоліо, 2007. — 638 с.

Роман «Мене називають Червоний» сам автор охрестив своїм «найколоритнішим і найоптимістичнішим твором». Напевне, оптимізм по-турецьки ─ це щось аж ніяк не схоже на оптимізм по-українськи. Принаймні роман, який починається розділом «Я ─ мрець», на позитив на налаштовує. Швидше ─ вражає по-східному тонким та вишуканим психологізмом.
А ще ─ цікавою манерою викладу. Звісно, ми вже не раз і не два читали книжки, де мова ведеться від імені першої особи. Навіть читали тексти, де авторських «я» було декілька. Та в цьому романі масштабність такого явища вражає: оповідь ведеться від імені двадцяти персонажів, а загальна картина вимальовується тільки тоді, коли зводиш докупи побачене всіма ними. Цікаво й те, що оповідачами виступають не лише живі люди, а й тварини, міфічні істоти, неживі предмети, мрець, і навіть колір (власне ─ Червоний). Усі вони вносять свою дещицю в історію, усі знають про існування одне одного, всі намагаються здатися найкращими в очах читача. Прикметним є й те, що одного з героїв ─ шестирічного хлопчика ─ звуть, як і автора, Орханом. Та про те, що він є не просто пересічним персонажем, а уособленням всієї оповіді, ми дізнаємося тільки в останньому абзаці книги.
Інтрига твору розгортається на пізнавальному фоні. Памукові вдалося не лише вразити читачів справжнім східним колоритом (відчути його можна було ще під час прочитання «Снігу»). Автор розкриває також деякі секрети середньовічного османського малярства, показує процес становлення особистого стилю майстра в епоху, коли наявність цього самого стилю вважалася найбільшим гріхом. На об’єктивність претендує і відтворення становища жінки у Стамбулі XVI століття. Воно, виявляється, було далеко не таким безправним і пригніченим, як ми звикли собі уявляти. Автор чітко дає зрозуміти, що плести інтриги та крутити чоловіками справжній жінці не завадять навіть суворі канони мусульманства.
Одне тільки в книзі не потішило ─ спроби автора наповнити текст еротизмом. Фантазування героїв про фізичне кохання, та й самі тілесні сцени не тільки не надихали на їх перечитування, а, швидше, навпаки ─ викликали бажання хутчіше перегорнути сторінку. Таку реакцію, мабуть, треба списати на перенасичення твору гомосексуальними моментами ─ оспіване не раз і не два зацікавлення героїв молоденькими хлопчиками навряд чи викличе ентузіазм у пересічного читача.
Наостанок добра порада тим, хто перейнявся ідеєю прочитати цей, все-ж таки витончений і красивий, роман: не чекайте, що він ітиме вам легко й приємно. Твір спонукає до серйозних роздумів. Та й зауваження про тонкий психологізм вжите нами не для красного слівця. А на незначні недоліки можна банально не звертати уваги, і натомість стежити в романі за двома старими, як світ, лініями ─ детективною та любовною.

Альбіна Маляр.