ЛЮБОВ ЗАМІСТЬ КРОВІ

Роздобудько Ірен. Ран­ко­вий прибиральник. – Львів: ЛА «Піраміда», 2004. – 164 с

Помилково вважається, що письменниця Ірен Роздобудько належить до майстрів нового українського детективного роману. Ця авторка, випустивши кілька поетичних збірок, справді несподівано переключилася з лірики на історії про вбивства. Але її книги «Мерці» та «Ескорт у смерть» жанрово тяжіють швидше до «романів звичаїв». Роздобудько оповідає про злочин і кару, і її кримінальні історії позбавлені елементів справжнього детективу, де злочинець грається в кота і мишку з сищиком, а у фіналі викривають зовсім не того, на кого падала найбільша підозра.

 

До того ж, за визначенням дослідників сучасного українського популярного чтива, Ірен Роздобудько, хоче вона того чи ні, пише свої гостросюжетнітвори передусім для людей з вищою філологічною освітою: її персонажі спілкуються вишуканою мовою, у тексті цитуються рядки поетів Ігоря Римарука та Василя Герасим`юка.

 

 

Від нового роману Ірен Роздобудько «Ранковий прибиральник», що вийшов у львівському видавництві ЛА «Пі­раміда», чекали чергової кривавої драми. Натомість цього разу авторка у виборі теми повернулася на сто вісімдесят градусів, пропонуючи читачам вічну альтернативу кримінальному чтиву чтиво любовне. Власне, замість драми маємо мелодраму. Причому, як на мене, читача-чоловіка, не найгіршу.

 

 

Оповідь ведеться від імені чоловіка, що вже можна вважати свідомим або підсвідомим викликом усьому феміністичному дискурсу сучасної української «жіночої» прози. Український заробітчанин напівлегально працює в люксусовому готелі на чарівному острові Мальта на типово жіночій посаді: він щоранку прибирає в номерах. Якось на тумбочці біля ліжка в одному з номерів він бачить роман Ремарка «Троє товаришів», перекладений близькою йому мовою тексті не вказано, але я схильний думати, що це старе радянське видання). Знаючи, що книжку читає жінка, наш самотній герой шляхом нескладних логічних розмірковувань доходить висновку: вона його землячка. І починає спілкуватися з нею, але не знайомиться, а пише записки, використовую­чи фрази з Ремарка. Ось так завдяки культовому німецькому письменникові на далекій Мальті зустрілися двоє українських самітників.

 

 

Звісно, Роздобудько зрадила б себе, якби залишила твір без хоча б дещиці соціальної проблематики. Брутальні американці ображають гідність прибиральника, наш хлопець дає одному з них у зуби і готується до втрати роботи. Та власниця готелю, якій так само хочеться час від часу надавати ляпасів нахабним янкі, пробачає йому сміливий вибрик. Тим часом, за лаштунками цих подій, незнайомка зникає, лишивши таємничому співбесіднику книжку і номер свого київського телефону. Він дзвонить з Мальти на Оболонь, чує нарешті голос жінки, в яку несподівано сам для себе закохався… Далі розчулені читачки витирають сльози і відкладають прочитаний твір з упевненістю, що все в героїв буде добре.

 

Як на мене, попри певну прогнозованість сюжетних колізій, саме такого продукту вкрай не вистачає читачам, а особливо вдячним читачкам, серед асортименту сучасної української художньої літератури.

Андрiй КОКОТЮХА