ОСТАННІЙ УСМІХ МАЙСТРА

Глазовий П. Архетипи. К.: МАУП, 2003. – 234с.

Вибори й ті революційні пертурбації, які вони за собою потягли, затулили чимало подій насамперед культурного життя. Втім, були серед того всього й події культурної смерті: скажімо, тихо й майже непомітно відійшли в засвіти письменник Віктор Кава й поет-гуморист Павло Глазовий. Коли вляжеться політична віхола, ми ще осмислюватимемо ці непоправні втрати, то більше, що з Патріархом української гумористики, видатним сміхотерапевтом П. Глазовим відійшла ціла епоха в нашій сміховій літературі.

 

Глазовий був гідним послідовником школи С. Руданського: тоніка, народна мова, традиційний тематичний спектр,  зрештою,  коломийковий розмір — усе це параметри, які визначали Глазового-гумориста протягом усього його творчого життя. Не виняток і остання книжка Патріарха. Хоча далеко не всі типи, виписані в книжці, є «архе». Навпаки: всі ті ґордони, ґ […]дони, табачники, кабанчики, кучми, кучмихи, чмихи й решта «хазарів», педерасти, «мудища голубі», «трансвертулі», придурки, «гаркаві сексомани» та інші чудові представники нашого спадлюченого суспільства кануть у болото небуття (забуття) так само швидко, як і виринули з нього. А залишаться — одиниці. Однією і, мабуть, найпершою з тих одиниць є Павло Глазовий, оскільки, будучи одиницею творчою, писав завжди не на одиницю, а як мінімум на тверду трійку з плюсом, і не для одиниць, а як мінімум для мас (тобто вас і нас).

 

В «Архетипах» Маестро залишився вірним собі: не поменшало моралізаторського прямоговоріння, трапляються заримовані археанекдоти («Сусідки», «Пильне око»). На анекдоті ґрунтується гумореска «Праведник», де, втім, у кінцГлазовий доточує свій, як завжди, актуальний коментар. Є тут і старі, вже друковані по інших книжках вірші («Радість», «Судилище», «Рабиня»), та в більшості випадків, знову ж таки залишаючись вірним собі, автор освіжає давні твори, добираючи вдаліше, дошкульніше слівце, а деякі свої колишні мотиви переосмислює, як у випадку з гуморескою «Ветерани», доточує нових думок… Ці моменти свідчать про невтомний творчий пошук, здорову й плідну рефлексію над власним доробком.

 

Побільшало в Глазового русизмів і російських цитат, а також — гострого, «непечатного» (чи, як сказав би я, недруковного) слова, яке, як бачимо, все ж цілком надається до друку. Тут Глазовий іде в руслі тих, кого за таке слово висміює, клин намагається вибити клином, і від деяких особливо гумористичних місць високоморального читача може й заклинити: досі-бо він знав дещо іншого Глазового. «Ви, бля, оборзєлі?!», «Ну што ти, бля, сучка?» — цитує Метр нашого екс-президента. «Интеллигенция — говно», — цитує він не нашого Ілліча. «Навіть ректора направив /  / Інститут культури, /  / Щоб на втіху б…, пробачте, /  / Шкварив шури‑мури», — цитує Поет сам себе.

 

Є речі («Трамвайна еротика»), які викликають щирий сміх, ба навіть регіт. І той регіт — це те, що житиме ще довго після Павла Прокоповича, те, що неодмінно буде пов’язуватися з його ім’ям, його самобутнім стилем, і те, чого не досягти своїми бездарними ляпениками тисячам наслідувачів Глазового.

 

 

Олександр СТУСЕНКО