Карл Маркс сексу

Мішель Уельбек. Елементарні частинки.– Х.: Фоліо, 2006. – 256 с.

Національного Гран-прі за книжку ніколи так просто не дають. Вона має на те заслужити. Хоча, звісно, репутація автора теж відіграє значущу роль. У випадку з батьком «Елементарних частинок» можна лише нагадати, що його називають «Карлом Марксом сексу».

 

Сексу в книжці справді багато. Дошкульні критики зауважують, що навіть забагато, до того ж в усіх його екзотичних проявах. Але природне не є огидним. Давно час відкинути пуристичні упередження й сприймати текст як текст, а не як приклад для наслідування чи підручник із педагогіки. Зроду-віку хлопці онанують, дівчата мастурбують, дорослі займаються оральним, анальним, груповим і – подеколи – навіть звичайним сексом. Так само й героям Уельбека ніщо людське не чуже. Пошук власної особистості в них триває повсякчас, і цей процес вочевидь корелює з сексуальним самопізнанням.

 

 
Цікавіше інше: після усіх авангардних експериментів ХХ століття Уельбек повертається – звісно, з дещицею іронії – до класичної форми соціального роману. «Елементарні частинки» – це історія життя двох зведених братів, подана від їхнього народження (із заглибленням в генеалогію родів) до останніх хвилин існування на нашій землі. Концепт «фізиків і ліриків» цілком підійде для опису братніх взаємин. Старший брат – депресивний шкільний учитель літератури – шукає своє «я» по кемпінгах вільної любові та еротичних клубах; молодший же, хімік-винахідник, прагне усамітнення.

 

 
Дві біографії рідних людей, що так ніколи й не стали близькими, є чудовими ілюстраціями стандартного набору людських масок і лейб. І що з того, що дія відбувається у Франції, а не на хуторі біля Диканьки? Жодної різниці. Ті самі гризоти, мерзоти, амбіції й розчарування, яких не здатен пояснити жодний психоаналітик. Та сама самотність. Кохання, як фізичне, так і духовне, – здавалося б, єдиний порятунок у світі, – й те закінчується нічим: автор цілеспрямовано вбиває своїх жіночих персонажів. Треба страждати, щоб жити, – цю місію виконують герої-чоловіки. До речі, Уельбекові було сорок, коли він писав роман. Його герої мають такий самий вік. Відчувається певна іронія щодо кризи сорокарічних мужчин, яким у житті залишається лише сексуальна відрада – та й та потихеньку відходить на задній план за браком партнерок.

 

 
Водночас роман – щось на кшталт діагнозу, перед яким постало західне суспільство кінця ХХ століття. Автор – соціолог за фахом, до речі, – створює такий собі мікс науки й життя: за приватними історіями стоїть проникливий аналіз соціальних процесів. З’явися роман років 20 тому, в СРСР його радісно привітали б як «викриття загниваючого капіталізму». Уельбекові справді ой як болить, що люди стали «елементарними частинками», роз’єднаними й відчуженими у своєму егоїзмі. Батьки і діти, чоловіки і дружини, друзі, коханці більше не цікавляться одне одним. Син, дістаючи з кишені чекову книжку, замовляє покійній матері місце на цвинтарі на 30 років. «Це правильне рішення, – схвалює муніципальний працівник. – Поки що тридцятилітня оренда, а далі подивитесь».

 

 
Чи змінить цей песимістичний роман ваше життя після прочитання – невідомо. Але точно одне – варто спробувати, й ви відкриєте для себе ще один горизонт, здавалося б, непоєднуваних мистецтв: філософії, соціології та порнографії.

 


Наталія Ксьондзик

  • Анонімний

    Це точно: груповий секс — це людське. Тварини таким не займаються…

    А відколи порнографія стала мистецтвом?