Велика українсько-американська гармонія

Богдан-Ігор Антонич Велика гармонія. – Л.: Літопис, 2007. – 118 с., іл.

“Велика гармонія” – найменш читана збірка Антонича. Чи справедливий такий її статус? Очевидно, так, бо коли вибрати кілька найпоказовіших творів поета, то навряд чи серед них опиниться бодай один вірш із “Великої гармонії”. Натомість саме цій книжці більше, ніж якійсь іншій, личить бути представленою окремим виданням – надто вона неоднозначна, надто “християнська” у творчості “закоханого в житті поганина”.
Уперше “Велику гармонію” опубліковано 40 років тому в нью-йоркських “Зібраних творах” С. Гординським і Б. Рубчаком. Нинішнє перше окреме видання збірки, випущене у світ видавництвом “Літопис”, також “американізоване”. Воно двомовне, перекладач, автор передмови та приміток – американський літературознавець Михайло Найдан, до того ж книжка побачила світ за сприяння Фонду українських студій при університеті штату Пенсильванія. Мабуть, божественне краще бачиться на відстані.
Із невеликої передмови читач має змогу дізнатися про загальну невимірювальність та інтуїтивне пізнання метафізичної поезії, про відмінність творів Антонича від інших релігійно-містичних поезій, про впливи на поета його попередників і сучасників (щоправда, М. Найдан жодного разу не називає імені Р.-М. Рільке, якого обов’язково треба було згадати)… Важливими для розуміння збірки є відомості про піфагорійську ідею музики сфер та її тривале відбиття в літературі. Крім того, виявляється, поет був вправним скрипалем, тому невипадково вірші рясніють музичними метафорами – завжди життєствердними, навіть коли й йдеться про речі сумні, наприклад, про смерть: “О Боже, дай, щоб я в змаганні / стояв, мов скеля, проти орд, / щоб смерть моя була – останній / гармонії акорд” (“De morte, IV”).
“The Grand Harmony” – черговий і дуже потрібний внесок у справу поширення української культури у світі. Звісно, про те, щоб іноземці спеціально вивчали українську для донесення до співвітчизників наших літературних здобутків – а так мусить бути в ідеалі – поки що можна лише мріяти. Проте ось такі ошатні (відзначаємо цікаві й просто необхідні ілюстрації – цикл картин “Тріумф прогресу” 1880-х років за ескізами польського художника Яна Матейка, які прикрашають актову залу Львівської політехніки) високоякісні видання здатні навіть нас самих переконати в тому, що українці – нація поціновувачів поезії. (Хоча тут хочеться спитати упорядників: чому в книжці відсутній зміст?)
Між іншим, попри “непопулярність” “Великої гармонії”, мені відомі принаймні дві непогані пісні на вірші з неї – композиторів надихнули “Mater Dolorosa” (“Страдальна мати”) та Agnus Dei (“Божий агнець”). Зможете назвати їхні імена?
На закінчення хочеться навести слова з передмови М. Найдана. Здається, вони гідно характеризують значення збірки великого поета сьогодні: “Велика гармонія для сучасної людини в глобалізованому світі стала мітом. Кожен по-своєму шукає гармонії з собою, зі світом, з Богом. Збірка Антонича є одним зі шляхів досягнення такої гармонії”.

Сергій Несененко.