АНТИЧНІСТЬ: НАВЧАТИСЯ ЄВРОПЕЙСЬКОМУ

Пащенко В.І., Пащенко Н.І. Антична література: Підручник. — К.: Либідь, 2004. — 718 с.

Підручник з античної літератури Вадима та Нінель Пащенків— справді гарний. Виданий в Україні вже удруге, допущений Міністерством освіти і науки України в якості підручника для студентів вищих навчальних закладів, він висвітлює той фрагмент історії літератури (і ширше — культури), на якому, власне, і базується наше відчуття належності до європейської спільноти. У книжці докладно розповідається про кілька важливих періодів у розвитку цивілізації, значення якої справді важко переоцінити. Навіть у наш час, коли замилування «старою доброю» античністю витісняється дедалі пильнішою увагою до культур Китаю, Японії, Індії — таких захопливо-далеких і таких пронизливо-близьких, як ніколи…

 

Видання містить, крім власне навчальних текстів, змістовні додатки — розлоге цитування фрагментів творів, фотографії сучасної Греції, старовинні мапи, фрагменти розпису ваз, репродукції фресок, барельєфів, зображення скульптур. Все це розширює його призначення як власне підручника з історії літератури, орієнтуючи майбутнього гуманітарія на розгляд мистецького феномена із залученням якнайширших цивілізаційних шарів і актуалізацією різноманітних культурних контекстів.

 

Приємно відзначити, що такий широко орієнтований підручник — відбувся. Думаю, в сучасній ситуації з україномовними підручниками для вищої школи це видання, безумовно, завоює свій «сектор ринку», отримає свого читача і принесе користь і видавцям, і читачам. Так вважають і самі автори підручника, зазначаючи у передньому слові: «Цілком закономірно, що в межахпроцесу гуманітаризації освіти, який прийшов на зміну її тотальній «суспільнізації», курси античної літератури й культури у вищих та середніх навчальних закладах України значно розширилися. Таку тенденцію можна тільки вітати, але її реалізація гальмується гострою нестачею україномовної навчальної літератури та українських перекладів античних авторів».

 

Отут і зупинімося, переглянувши списки літератури — основної та додаткової. Зразки літератури Давньої Греції (і так само Давнього Риму) побачимо там в перекладах Б. Тена, А. Содомори, А. Білецького та ін. Тільки українською. Вони, безперечно, якісні, — але ж їх явно замало. Та ба, жоден російськомовний переклад у поле зору авторів не потрапив. І це півбіди. А те, що до реєстру основної літератури не ввійшла жодна робота Олексія Федоровича Лосєва — оце вже, вибачте, злочин, оце є замовчування інформації, у якому виявляється погано прихований комплекс меншовартості: обійдемося, мовляв, і без ваших геніїв…

 

Шкода… В Опішні Полтавської області стоїть пам’ятник Ніколаю Гнєдичу, нашому землякові, сучаснику і товаришу Пушкіна, творцю перших перекладів Гомера з давньогрецької. Щоправда — російською. Та чи меншає від того вартість справи опішнянського генія? Хіба чесно дати серед класичних підручників «Античні літератури» Тронського і Тахо-Годі, перекладені кілька десятиліть тому, — і забути про праці Лосєва, Радцига, Ярхо, зрештою, про двотомні «Мифы народов мира»… Пильнуймо, аби не вихлюпнути з купелі разом з водою ще й дитя — бо, повстаючи на словах проти «суспільнізації», чи не вибудовують автори у нових суспільних умовах таку собі маленьку місцеву «історію літератури»?

 

Олена ЧЕКАН