Одинадцять років несвободи

Чарльз Буковскі. Поштамт. – К.: Факт, 2008. – 240 с.

Відомий американський автор Чарльз Буковські українською перекладений та виданий уперше. Хоча його роман «Поштамт» і описує життя простої, «маленької» людини, а тому міг би вважатися соціальним, в СРСР його не перекладали через той веселий і антисоціальний спосіб життя, що його веде головний герой на ім’я Генрі Чінаскі: алкоголь, вільне кохання, перегони. Зробимо сміливе припущення, що старше покоління привчити до такого штибу літератури вже неможливо. Тому ми не можемо пройти повз амбітну, але таку, що не відповідає дійсності, фразу з анотації: «Ігнорувати Буковскі не вдасться». Переважна більшість українців ігнорували Буковскі досі й будуть його ігнорувати надалі.

Та полишимо у спокої видавничі хитрощі і поговоримо про сам текст. Роман читається легко (на незначні проблеми з перекладом та редактурою ми заплющимо очі). Почалося усе з хибного враження героя: «Та з голови не йшло: Боже, поштарі тільки те й роблять, що листи розкидають і грають баб. Це робота для мене, о так, так, так». Та зрештою поштамт для Чінаскі розтягнувся на одинадцять нудних років механічної роботи. І хоч показані вони у книзі легко та дотепно, масштаб маячні вражає навіть нас, пострадянських людей, які мали би бути до такого звичними. Бути відданим такій роботі – шкідливо і страшно (ілюстрацією чого є образ одного з героїв роману Джи Джи, який пишався своїм місцем праці, та, зрештою, там же і «згорів»). Якщо ж ставитися до роботи не надто серйозно, залишати робоче місце, дурити керівництво і всіляко розважатися, можна «протягти» всі одинадцять років, та, зрештою, всьому настає кінець.

 

Жорстка і негуманна система роботи на поштамті перетворила молодого і життєрадісного чоловіка на хворого дідугана (про біологічний вік, власне, йдеться в останню чергу). У цьому – соціальний сенс роману, але такий же в нас світ, що навіть роман з антисоціальним головним героєм може бути соціальним. І, думається нам, бабій та пияк Генрі Чінаскі може викликати симпатію навіть у поборників здорового та відповідального способу життя. Він намагається бути вільним – навіть у рамках норми, яка диктує розкидати «сто карток зі скляної скриньки за вісім хвилин щонайменше на 95 відсотків правильно». Навіть тоді, коли клієнти, що чекають листів, виявляються психами. Зрештою Чінаскі звільняється, формально – аби займатися полюванням. Може, він колись ним і займеться, а поки читач полишив його змученого, п’яного, щасливого, якщо вірити лікареві – потенційно божевільного, та все ж на свободі.

 

Напевне, читати Буковскі варто саме заради відчуття свободи. Так чи інакше, мало кому її вистачає. Не кожен з нас зможе дозволити собі полишити десь дружину з дитиною, пити й гуляти, скільки душі заманеться, не кожному буде до душі такий спосіб втечі від рутини. Але кожен може придумати собі свій – і пересвідчитися, що так буде легше. Всім тим, хто «кисне» і нудьгує на роботі – «Поштамт» рекомендований як психотерапевтичний засіб.

 

Ганна Гриценко