Незавершена довершеність

Франц Кафка Замок. – Харків: Фоліо, 2006. – 318 с.

Нарешті славнозвісний роман “Замок" Франца Кафки – німецькомовного єврея із Праги – побачив світ в українському перекладі. Видавництву „Фоліо” можна тільки подякувати – і дякувати, дійсно, є за що. По-перше, за якісне оформлення книжки. По-друге, за хороший сучасний переклад із передмовою і коментарями. Тобто класику видано саме так, як варто видавати класику, якщо не брати до уваги невеликий наклад (але то вже особливості нашого ринку).
У “Замку", останньому й так і недописаному романі “інтернаціонального класика”, кафкіанська абсурдність, – яка давно вже стала поняттям настільки загальновживаним, що говорять про неї навіть ті, хто не читав нічого із доробка цього письменника, – досягла свого апогею. Серед дослідників роками точаться суперечки щодо того, як розуміти цей твір і що вкладав у нього сам автор. Помічають усе: сатиру на порядки Австро-Угорської імперії, пророцтва щодо майбутньої фашистської навали, символічний виклад кабалістичного вчення, перспективи розвитку Радянського Союзу і навіть закодовану розповідь про особисте життя автора. Важко судити, чия теорія є найбільш вірогідною. Одне лише можна сказати точно – жити у світі, який Кафка змалював у своєму романі, не хочеться…
Герою Кафки, який навіть імені не має, а послуговується промовистим ініціалом „К.”, доводиться зіштовхнутися з порядками настільки бюрократичними і неправдоподібними, настільки неймовірними з точки зору звичайної людської логіки, що сама ідея його участі в такому житті видається абсурдною. Але К., який і помислити не міг про існування цього світу, який не планував залишатися ньому, а хотів лише поспати трошки у першому-ліпшому заїзді (бо дуже втомився дорогою), вирішує залишитися тут і вступити у боротьбу. Боротьба ця ведеться за недолугими правилами. “К." виступає проти правил, проте бере на озброєння не загальнолюдські моральні норми, а виробляє якийсь абсолютно автономний кодекс поведінки, не співвідносний ні з тією ситуацією, яка склалася у Селі, залежному від Замку, ні з правилами поведінки, що існують у світі взагалі. Тож у цій книжці ви зможете знайти все: підступність, боротьбу за посади, кохання, зради, ревнощі, щирість, визначеність долі наперед і спроби змінити цю долю.
Однак чим мали закінчитися всі ці колізії? Це можемо дізнатися тільки зі спогадів друга Кафки – видавця Макса Брода, з яким письменник ділився ідеями щодо роману і який, власне, врятував твір від знищення. Але де гарантії, що закінчення не змінилося б у процесі роботи над твором? Маса запитань, відповідей на які не буде ніколи.
Саме тому у момент, коли перегортаєш останню сторінку книжки, мимохіть виривається: „І це все? Так мало?” Бо читати „Замок” Кафки можна тільки з повним зануренням у нього. Якось по-іншому – не вийде. А після слів „На цьому рукопис обривається” хочеться чи то кричати від обурення, чи то плакати з розпачу. Хоча є ще й третій варіант – перечитувати незавершений „Замок” ще раз і ще раз, щоразу відкриваючи у ньому щось нове, неочікуване і бездоганно довершене.

Альбіна Маляр.