Оповіді з балканських островів

Горан Петрович Острів та інші видіння. – Харків: Фоліо, 2007. – 314 с.

На відміну від географічної, літературна мапа світу все ще рясніє білими плямами та незвіданими територіями. Цілком можливо, що саме там на читача чекає скарб чи несподівані й приємні відкриття. Як, наприклад, книга оповідань “Острів та інші видіння” сербського письменника Горана Петровича, ім’я якого мало відоме в Україні.
Це рідкісна і справжня літературна коштовність. Під обкладинкою схований цілий світ, який не зводиться до певного сюжету, жанру чи ідеї. У ньому міфопоетичне сприйняття дійсності існує поряд з нами та всередині побутової реальності звичних речей. У світі Горана Петровича можна вимірювати життя годинниками та фотокартками. Можна дізнатись, як Олександр Македонський завоював “окраєць світу”, і до чого призвело зникнення сигналу у телевізорі бухгалтера Ісмаїловича. Взуваючись у звуки кроків, їсти білий хліб із перебільшень та зберігати сни у печерах. А вапно, що лущиться з розпису на стелі, виявиться розповіддю про життя цілої країни – крізь поєднання особистих історій відвідувачів кінотеатру. Автор майстерно і непомітно ловить читацьку увагу в примхливе мереживо літературних алюзій. Надзвичайно точна, витончена і, в той же час, проста мова, легкість викладу – незаперечні достоїнства прози сербського письменника. А ще – атмосфера його спілкування з читачем. Воно проходить мовби віч-на-віч, але без жодного натяку на моралізаторство чи спроби епатувати. Можливо, тут найбільша таємниця – яким чином при повній відсутності зовнішніх ефектів і камерній інтонації вдається досягнути майже епічного масштабу і граничної емоційності оповіді. Розповідаючи навіть про певні інтимні подробиці, автор зберігає шляхетність. Його щирість ніколи не стає невіглаством, а довіра тісно переплетена з людською гідністю. Іронія не переходить у сарказм, почуття проявляють себе у вчинках, дрібницях, жестах, що промовляють влучніше за розлогі описи.
Сокровенне неможливо масово рекламувати, як, наприклад, електропраску. Його наявність у книзі – це справа двох: автора та читача. Адже відмінність справжньої речі від штучної – індивідуальна спрямованість, безпосередній зв’язок. Оцей зв’язок встановлюється вже з перших рядків і не зникає до кінця книжки. Він породжує відгук у душі, і хоча б заради цих миттєвостей варто прочитати книгу. В “Острові…” казкове сприйняття дійсності, притаманне дитинству, безпосередність, злиття фантастичного та реального розфарбовує буденні вчинки, знищує сірий колір повсякденної звички.
За Петровичем, “світ був округлою сунією” (залізна бляшанка для випічки хліба), яка “оточена по краях розповіддю”. Власне, це і є метафорою запропонованої книги – крізь текст стати багатшим ще на один вимір дійсності, можливо, долучивши до нього ще одну розповідь…

Андрій Гуренко.