.
– Рауле Шалвовичу, чому Ви пішли в політику?
– Не я пішов у політику, а політика прийшла до мене. Я отримав запрошення від партії «Українська платформа «Собор» балотуватися за її списком до ВР. Я погодився, бо відчуваю, що зміг би бути чесним депутатом, професійно працювати на благо України, як це й робив усе своє життя. А живу й працюю я в Україні вже 45 років.
– Про сьогоднішню владу часто говорять найгірші речі. А що Вам не подобається найбільше?
– Не буду говорити про все, що не подобається. На жаль, мало чим можемо сьогодні пишатися, але найбільше засмучує і викликає тривогу тупиковий стан євроінтеграції України.
– Чи відчуваєте Ви, що в Україні є якась гуманітарна політика?
– Уперше про таке чую. Немає в Україні, на жаль, ніякої гуманітарної політики. Давно немає.
– Яка вона?
– Звідси і відповідь на наступне запитання: вона ніяка!
– Ви – крім того, що дипломат, – поет. Міністр культури України дбає про Ваші інтереси як культурного діяча?
– Бог з вами! Я його тільки кілька разів бачив по телевізору. Ніхто ніколи з Мінкультури мною не цікавився, хоча я є заслужений діяч мистецтв України, професор етнокультурології.
– Чи повинен письменник співпрацювати з владою?
– Письменник повинен співпрацювати з владою, якщо ця влада патріотична, якщо дбає про розвиток національної культури і виявляє справжній, непідробний інтерес до розвитку літератури. Співробітництво заради особистої вигоди – аморально.
– Українці сьогодні вкрай зневірені. Як можна вийти з такого стану, на Ваш погляд?
– У першу чергу, національно-патріотичні сили мусять виграти вибори до Верховної Ради України, прийти туди більшістю і прийняти такі закони, які унеможливлять узурпацію влади в країні, забезпечать справжню свободу слова, дотримання прав людини і рішучий рух до ЄС і НАТО.
Спілкувалася Ксеня Лесів
До честі пана Рауля, більшість представників грузинської діаспори в Україні можуть бути прикладом для багатьох вітчизняних "бузинових патріотів", котрі задля власного коритного благополуччя, більше послуговуються принципом Івана Салія, про те, що тільки дурень з часом не змінює позицію, аніж інтересами власного народу. За це Раулю Чілачаві особлива дяка.