«Наше головне завдання стати людьми. Мабуть, це непогане гасло», — Олег Росткович, письменник

Минулого року в Івано-Франківському літературному конкурсі «Перший рукопис» Олег Росткович отримав другу премію. Цього року видавництво «Твердиня» опублікувала збірку «Веселі й не зовсім фантастичні оповідання», сформовану з оповідань цього прикарпатського автора-фантаста.

Нещодавно нам вдалося поговорити з Олегом Ростковичем.

Олеже, що ви відчули, коли ваші тексти отримали другу премію літературного конкурсу «Перший рукопис»?

Це було приємною несподіванкою. Пригадую, сиджу на церемонії підбиття підсумків, нагороджують дипломантів. І так багато тих дипломів роздають, але мене не називають. Чекаю-чекаю, мене не кличуть. Оголосили третє місце. Зрозуміло — диплому не буде і третє місце не в мене. Але недовго страждав. Після третього місця оголосили друге, і це була моя збірка. Загалом, хочеться подякувати організаторам конкурсу, побажати продовжувати розпочате та відкривати загалу нових талановитих літераторів.

До цього ви брали участь в якихось літературних конкурсах чи надсилали рукописи видавництвам?

Багато років я більш-менш регулярно беру участь в конкурсах спільноти «Зоряна Фортеця», але особливими успіхами похвалитися не можу. Також кілька разів посилав оповідання на конкурси «Азимуту».

Звісно, надсилав рукописи у видавництва. Але це сумна історія. Здебільшого, жодної відповіді не отримував, а суть рідкісних відповідей полягала в тому, що збірка оповідань це неформат, от якби був роман, то інша справа. І тільки ПВД «Твердиня», за що їм дуже вдячний, зголосилося на видання «Веселих й не зовсім фантастичних».

До книжки «Веселі й не зовсім фантастичні оповідання» потрапило тридцять шість текстів. Протягом якого часу вони були написані?

Найдавнішим текстам, мабуть, років якщо не двадцять, то п’ятнадцять точно. Це «Сон номер 4», «Фантастичне оповідання», «Невдалий експеримент». Найсвіжіше — «Сет — планета буревіїв» написане на початку 2017 року. Тобто, в збірку ввійшло все найкраще з досі написаного.

Чи часто ви міркуєте про майбутнє людства, розвиток технологій?

Мабуть, ви здивуєтеся, але нечасто. На жаль, рівень освіти, чи освіченості, не дозволяє робити обґрунтовані спроби зазирнути у майбутнє. А ті моделі майбутнього, які все-таки зустрічаються в моїх оповіданнях, мають на меті не стільки прогнозування технологічного прогресу, скільки фокусування на проблемах людського суспільства, людських відносин. А про майбутнє, мабуть, інженери Google чи Apple можуть розказати більше, цікавіше та професійніше.

Взагалі, я бачу зараз два головних вектори розвитку людства, які протистоять один одному: технологічний, з наданням людям максимального доступу до технологій, тобто людина — кінцева точка технології, та імперський, коли особистість — ніщо, а інтереси імперії — все. В залежності який з цих векторів переможе, ми отримаємо або нове середньовіччя або майбутнє, за яке не соромно перед утопістами.

У своїх оповіданнях, попри фантастичну складову, ви багато уваги приділяєте взаємовідносинам між чоловіком і жінкою. Як гадаєте, наскільки важлива психологія цих відносин?

Як би ми не боролися за рівність, рівноправ’я і все таке, чоловіки і жінки, поки що, досить різні істоти. І наше співіснування досі не обходиться без як прекрасних так і не зовсім миттєвостей. Тому, в цьому питанні досі є про що писати як лірикам так і гумористам. А якщо додати трохи фантастичної складової — то вийде, наприклад, «Якби кава була кращою».

А щодо психології відносин, то гумор — це якраз той недооцінений ресурс, який дозволяє розрядити конфлікт, подивитися на проблему під іншим кутом зору, знайти взаємоприйнятний вихід із ситуації.

У ваших текстах багато гумору та іронії. Ви завжди дивитеся на світ з посмішкою?

На жаль, не завжди. В світі дуже часто трапляються трагічні речі, на які ніяк з посмішкою дивитися неможливо. Але все ж, я вважаю, що без гумору, хоча б стосовно себе, ніяк не обійтися.

Як гадаєте, хто читатиме вашу книжку?

Книжка є збіркою досить різношерстих оповідань — там і гумористична фантастика, і спроби писати більш менш серйозну наукову фантастику, є мініатюри? в яких зовсім відсутня фантастична складова. Тому, я сподіваюся, кожен читач, незалежно від статі та віку, знайде в ній щось цікаве.

Коли пишете, ви думаєте про потенційного читача?

Відверто кажучи, дуже рідко. Для мене на першому місці — отримання задоволення від самого процесу творення і намагання бути чесним з собою. Тому мої герої часто є людьми, які ніяк не є взірцем для наслідування. Напевне, через це і був таким довгим шлях до цієї публікації. Хоча, як відомо, справжні письменники в першу чергу повинні думати про читача, або, іншими словами — як книжку продати. Звісно, що такий підхід більш професійний і, можливо, колись і я до нього докочуся.

А загалом, яке повідомлення ви хотіли донести своїм читачам?

Знаєте, в програмістів є жарт, що комп’ютерні програми працюють не так, як ми хочемо, а так як ми їх написали. Щось схоже трапляється і в моїх оповіданнях, хочеться сказати читачеві одне, а в тексті написано зовсім інше. Але, якщо спробувати відповісти на це питання серйозно, то в одній із серій Термінатор каже фразу — «Наше головне завдання — залишатися людьми». Я б цю фразу трохи модифікував: наше головне завдання — стати людьми. Мабуть, це непогане гасло.

Знаю, що за фахом ви «технарь». Як так трапилося, що ви відчули потребу в письмі?

Почалося все з захоплення музикою. Свого часу писав якісь пісні, були спроби участі в рок-гурті. Оскільки з рок-музикою нічого не вийшло (головним чином, через власну скрутну економічну ситуацію та в країні в 90-ті роки — за щось потрібно було купувати апаратуру, інструменти, орендувати приміщення для репетицій), а якісь тексти продовжували писатися — то потрапив на сайт «Поетичних майстерень». Там мені швидко пояснили, що поет я бездарний і тому логічно було сконцентруватися на прозовихтворах.

Які автори вплинули на ваш літературний смак?

Мабуть, трохи неправильно говорити про літературний смак — не впевнений, що він у мене взагалі є. Це вже зараз я інколи ловлю себе на думці, що ось тут написано круто, а ось тут я би не так написав. А сформували моє ставлення до літератури, ухил в бік фантастики — «Фундація» Айзека Азімова, «Біл — герой Галактики» та «Сталевий щур» — Гаррі Гаррісона, марсіанські світи Рея Бредбері. Нещодавно перечитав Лемові «Зоряні щоденники Ійона Тихого», які свого часу не на жарт розірвали шаблони. Щодо «Соляріса» Лема-Тарковського, то скажу відверто, що пацаном, то була десь середина вісімдесятих, дивився його з відкритим ротом і, можливо, цей фільм був чи не першим поштовхом до фантастичних світів.

Як ви б могли охарактеризувати сучасну українську фантастику?

Якщо в двох словах, то вона недооцінена та належним чином не розкручена. Є багато авторів, які заслуговують на більш широке визнання: Наталка Ліщинська, Ігор Сілівра, Віталій Геник, Вадим Соколенко, Макс Пшебильський, Світлана Тараторіна і цей перелік можна продовжувати. До речі, це без врахування цілої когорти літераторів, які пишуть у жанрі фентезі.

На жаль, видавництва та письменники існують у своєму окремому інформаційному просторі, своєму задзеркаллі. Не пригадаю, коли я бачив письменника по телевізору. Чи може почати дивитися щось окрім футболу? На мою думку, книжці, як і кожному продукту, потрібна реклама, як то кажуть, промоушн. Виробники майонезу чи кетчупу не чекають, поки ви прийдете в магазин, виберете та придбаєте їх товар. Музиканти не чекають, поки ви прийдете в магазин і придбаєте їх диск, а нависають на вас концертами та кліпами. Чому є музичні ТВ канали та нема літературних? Якщо літератори здебільшого недурні люди, то хіба нецікаво було б їх послухати в той час, коли на інших каналах показують рекламу? Або, вибачте за сміливість, замість якогось поп-виконавця чи серіалу.

Відсутність сучасної системи «донесення» книжки від видавництва до читача — одна з найбільших проблем не тільки вітчизняної фантастики, а й інших, менш важливих та цікавих напрямків літератури.

І на завершення, розкажіть, будь ласка, про ваші творчі задуми на майбутнє.

Хотілося б написати роман і долучитися до лав справжніх письменників. У вузьких колах вважається, що справжні письменники пишуть романи, а оповідання — це несерйозно і їх може писати будь-хто — наприклад я.

Але, не впевнений, що цей задум найближчим часом вдасться втілити. Хоча ні, так казати неправильно. Якщо так формулювати, то він і справді ніколи не буде написаний. Сучасна психологія вчить, що потрібно моделювати позитивне майбутнє починаючи з думок, а в інтерв’ю — тим паче. Тому, одразу після цього інтерв’ю — сідаю за роман і наступного року до Великодня його закінчу.

Все ж, більш реалістично, спробую видати мої дорожні замітки про Єгипет, де довелося пропрацювати ось уже чотири роки. До речі, про фантастику: фантастично цікава та самобутня країна, яка розірвала рештки моїх досі не розірваних шаблонів.

Микола Петращук