Не(звичайні): Маруся Щербина

Не(звичайні) – це серія розмов із авторами видавництва «Зелений пес» про їхнє «собаче» життя після друку. Стати поетом, письменницею, казкарем – хіба до такого можна докотитися? Звичайно можна. І незвичайно теж.

Марусі Щербині 14 років, а вона вже видала власну книжку й навіть почала писати цілу пригодницьку серію! «Небилички від Марічки» вийшла друком у травні та вже встигла захопити юних (і не тільки) читачів. Про карколомні письменницькі плани, які ця завзята життєрадісна дівчинка вже втілює в реальність, ми з нею початилися, щоб не порушувати жодних карантинних приписів.
Марічко, чим читачів зачаровують твої історії?)

Ця книжка про вигадані світи, чудернацькі пригоди та здійснення мрій. Про справжню дружбу й неймовірні дива, що можуть трапитися з будь ким із нас)

Звучить дуже круто! А з ким читач відправиться в подорож?

Героями моєї книжки є звичайні дітлахи, що живуть у нашому реальному світі. Оскільки книжка складається з кількох розповідей, то й головний герой не один.

Є події, узяті з реального життя) Наприклад, прототипами деяких героїв є моя сестричка та її друг)

А якими вигаданими світами можна помандрувати в «Небиличках»?

Читач зможе потрапити в Країну Дитячих Мрій, помандрувати Країною Музики й Крижаною Імперією. Кожен зможе здійснити подорож туди, де все можливо, навіть неможливе. Й усюди на читача чекатимуть цікавезні пригоди й нові друзі)

Слухай, ну таке нафантазувати — це треба мати скільки часу і натхнення! Довго писала книжку?

Приблизно рік)

Іноді в людей, що пишуть вірші чи прозу, буває такий стан, коли писати хочеться, але нічого путнього на думку не спадає, або все не подобається й узагалі хочеться кинути цю затію. Бувало в тебе таке? Чи писалося легко?

Писалося легко, я фантазувала і записувала свої мрії. І в моїй книжці вони всі здійсненні)

Можна сказати, що писати — це твоє хоббі?) А чим ще любиш займатися?

Так, писати це моє хоббі) Я дуже люблю цю справу, та, крім цього, дуже люблю танцювати, займаюся хореографією. Також люблю малювати, фотографувати, полюбляю пекти)))

Класно, стільки всього) А чим хочеш займатися у майбутньому, що спробувати?

У майбутньому я мрію стати письменницею) А ще дуже хотіла б відкрити власну кав’ярню-книгарню, щоб пити каву й читати книжки))) І я дуже мрію про танці, та не впевнена, що це буде моя професія, певно, таки хоббі)))

Бажаю тобі успіхів у всьому!) Ти видала справжнісіньку книжку, тож тебе вже можна називати письменницею! Багато дорослих і дітей мріють про те, щоб їхні твори друкували й читали. Було складно видати книжку? Розкажи трошки про те, як твій рукопис зрештою опинився на полицях книгарень як «Небилички від Марічки»)

Дякую) видати книгу було нелегко. Спершу ми шукали редактора, ілюстратора і видавництво, що погодилося б друкувати мій рукопис. Тоді було багато незвичної роботи, але дуже цікавої, і мені вона надзвичайно сподобалася.

Книжку видавали довго, але коли це нарешті сталось, я почувалася дуже щасливою — здійснилася моя мрія!)

Не страшно було подавати рукопис у видавництво? Молоді письменники і письменниці часто бояться це робити й думають, що їхній текст не вартий уваги. Що можеш порадити тим, хто сумнівається в собі?

Так, було страшно. Я не знала, як люди відреагують на мої твори, і тому хвилювалася, адже всі бояться критики. Але, на щастя, все минулося добре, а найбільше переживала мама) Тим, хто сумнівається в собі, я би порадила не нервуватися, завжди можна спробувати ще раз. А може, інші люди зможуть підказати щось, порадити, як зробити краще.

Критика — це добре)

От не можу з тобою не погодитися) А комусь ще розказуєш про «Небилички від Марічки»? Рекламуєш її? Чи вважаєш, що книжка має знайти свого читача сама?

Ні, рекламою займається мама)

Розповідає своїм друзям і знайомим)

А як щодо того, щоб написати редакціям радіостанцій чи видань? Або взяти участь у книжковій виставці?

Чудова думка! Я маю брати участь у книжковому арсеналі наступного року) А ще я проводила онлайн-зустріч у Zoom з дітьми з однієї з київських шкіл)

 

Звучить круто! Плануєш іще такі зустрічі?

Якщо запросять, я залюбки погоджуся. Це дуже цікаво!

Знаю, що ти брала участь у багатьох літературних конкурсах. У яких саме?

Я кілька разів брала участь у конкурсі ПероДактиль. Це було цікаво, а цього року я навіть зайняла призове місце. Це сталося так несподівано, я навіть не очікувала, бо всі думки були про книжку) Також я брала участь у конкурсі Literature Future, теж пройшла у фінал і поїхала на фестиваль у Чернівці. Там я зустріла багатьох цікавих письменників і познайомилася з дітьми, що теж пишуть історії) Зустріла Марту Левченко, Яніну Соколову, Вадима Крищенка, Любов Відуту й інших)

От персонажі твоєї книги — мрійники. А можна спитати, про що мрієш ти?

Я неабияка мрійниця, їх у мене багацько) Це складне питання, усіх мрій і не перелічити. Я мрію про щасливе майбутнє, про подорожі й нових чудових друзів. Я мрію, щоб в нашій країні люди читали й розмовляли українською, щоб любили і плекали нашу прекрасну мову. І намагаюся робити для цього все можливе)

А ще, хочу щоб у нашому світі траплялися дива)

Таке майбутнє було б чудовим! Думаєш над наступною книжкою? Про що б хотілося ще написати? У яких конкурсах узяти участь?

Так, думаю) Я люблю писати і роблю це щодня, тож книжок вже, мабуть, назбиралося чимало)))

Щодо конкурсів — не знаю, можливо, знову ПероДактиль)

А можеш у двох словах розповісти, про що одна з цих майбутніх книжок? Можливо, плануєш серію пригодницьку?)

Я планую видати серію книжок про цікаву веселу сімейку та їхні неймовірні пригоди)

А зараз працюю над трилогією про давню карпатську магію. Називається «Мольфари»)))

Бажаю тобі, щоб ці книжки писалися так само легко, як «Небилички»! До речі, як з’явилася ідея цієї книжки?)
Це цікава історія))) Було все так: одного разу взимку я каталася на лижах і випадково впала. Саме тоді я зрозуміла, що десь у глибині мого розуму з’явилася якась цікава ідея. З першого разу я не змогла збагнути, що саме це була за ідея. Тому я з’їжджала і з’їжджала, падала і падала, доки не зрозуміла, що хочу написати книжку про пригоди у фантастичних світах) До речі, в «Небиличках» є момент, де дівчинка їде на лижах і падає) Катання не минуло даремно)))

Отак катаєшся собі на лижах, і тут ні сіло ні впало (ну майже) — книжка взяла і нагодилася. Якщо з вами таке трапляється, сміливо хапайте ідею за хвіст, пишіть, малюйте, друкуйтеся. Якщо ви того хочете, значить воно того варте. Як довела Марічка, навіть небилички можуть стати реальністю.

Підготувала Свєтослава Милорадович