Не(звичайні) — це серія розмов з авторами видавництва «Зелений пес» про їхнє «собаче» життя після друку. Стати поетом, письменницею, казкарем — хіба до такого можна докотитися? Звичайно можна. І незвичайно теж.
Якою буде книга, якщо її візьметься писати психолог? Відповідь на це питання можна спробувати дізнатися, прочитавши відвертий роман «Незалежність, або Мамина доця» Владислава Котигорошка. У інтерв’ю для «Друга Читача» автор ділиться подробицями свого шляху до написання роману й розказує, яким чином «кіно» плюс «психологія» дорівнює «література».
— Розкажіть трохи про ваш літературний досвід. Це ваш перший виданий\опублікований твір? Чи писали щось до «Маминої доці»? Як би ви описали свої стосунки з літературою?
Так, це перший виданий твір, але не перший написаний. До «Маминої доці» я написав ще чотири роботи. Майже всі вони в одному жанрі — це соціально-психологічні романи, окрім передостанньої – антиутопії.
Писати великі за обсягом твори я почав далеко не відразу. У дитинстві в мене з цим видом творчості взагалі була проблема: я не міг написати навіть коротенький твір на домашнє завдання, тому мене мама рятувала. Проте одного дня їй це набридло, і вона сказала, аби сам пробував писати, адже так не могло тривати весь час.
Я був у розпачі й думав, що це крах. Однак після двогодинного пускання сліз я все-таки вирішив спробувати. Нам на домашнє завдання тоді, в третьому класі, дали написати коротку казку. Я взяв себе в руки і все-таки впорався із завданням, але великого бажання писати все одно не мав ще якийсь час.
Ситуація кардинально змінилася, коли в тринадцять років почав активно читати (до того я ненавидів це робити). Щоправда, я захопився прикладною, психологічною та бізнесовою літературою, не художньою, і в мене виникло бажання стати психологом, коучем або експертом в області саморозвитку. Однак, подумав я, що ж це за спеціаліст, який не написав жодної книги? Тож без зайвих роздумів я в 14 років вирішив написати свою першу книгу «Я — досконалість». Якщо коротко, то це був мій виклад основних ідей фільму «Секрет» і таких книг, як «Думай і багатій», «Як розмовляти де завгодно та з ким завгодно», «Багатий тато — бідний тато», «Камасутра для оратора» і т.д. Тобто я охопив у книзі одні з найголовніших умінь (на мою думку) і навичок, якими повинна володіти прогресивна людина нашого часу.
«Я – досконалість» стала серйозною причиною замислитися над написанням художньої книжки. Під впливом фільму «Достукатися до небес» я вирішив написати «100 днів життя». Це історія про львівського брокера, який тривалй час страждав на депресію й одного дня дізнався, що має рак мозку. Написання роману я закінчив за пів року, але довелося доповнювати й переписувати його три рази, адже п’ятнадцятилітньому не легко писати про життя тридцятилітнього чоловіка зі смертельною хворобою.
На інших книгах я б не став тепер зупинятися в цьому інтерв’ю, але я обов’язково їх видам, окрім «Я – досконалість».
У дитинстві, як я вже згадував, не писав, але дуже сильно любив придумувати сценарії перед сном. Це були сценарії про мене в майбутньому. Я міг тиждень вигадувати одну історію, а потім брався геть за іншу. Наприклад, один тиждень я уявляв себе агентом таємних спецслужб, наступний раз – крутим байкером, а далі взагалі укладав договори з дияволом. Яка б то не була історія, вона обов’язково мала чудово візуалізуватися. Тому часом я подумки знімав ледь не голівудські кінофільми.
— Складається враження, що кінематограф мав на вас більший вплив, ніж художня література. Чи не хотіли б ви зрештою написати сценарій фільму чи серіалу? Якщо так, то про що саме?
Кінематограф мав вплив на мене лише на початку. Далі мене почали зачіпати історії людей і різноманітні психологічні теорії (у період навчання у вузі). Якщо говорити про сценарій фільму, то я б дуже хотів екранізації тієї ж «Незалежності» й інших написаних мною книг. Гадаю, що це пов’язано з тим, що я «пишу картинками». Тобто мені необхідно спочатку уявити, побачити образ, подію, аби щось написати. Якщо картинки немає, то аркуш у ворді лишиться білим.
— Більшість персонажів у романі (чи ви б визначили жанр вашого твору якось інакше?) – жінки. Наскільки легко вам було створювати їх, чи були певні складнощі? Поділіться досвідом, як відбувався цей процес?
Я погоджуюсь, але додав би «психологічний». Текст написаний від першої особи, у ньому описано багато особистісних переживань, використано напрацювання деяких психологічних течій та шкіл (психоаналіз, логотерапія, психодрама).
У книзі справді багато жінок, на відміну від моїх попередніх робіт. До того ж, до «Маминої доці» жінок не було серед головних персонажі моїх творів, що не дивно, оскільки чоловіку, на мою думку, звичніше писати про чоловіка, особливо якщо розповідь у тексті – від першої особи. Складнощів у створенні жіночих персонажів я не відчував, але мені було б цікаво почути думку жінок щодо цього роману.
Гадаю, що проблем не виникало через мою психологічну освіту, яка допомагає випрацювати добре розвинену емпатію. До того ж, я прекрасно розумів, що мав спробувати мислити як жінка, адже в іншому випадку це було б фіаско.
Якщо говорити про процес створення персонажок, то я завжди починаю з імені (для головних героїв ніколи не підбираю банальні), далі прописую її зовнішність, погляди на життя, особистісні риси, унікальні особливості та яку роль вона має відіграти в книзі. Також завжди намагаюся максимально зануритися у внутрішній світ героїв і їхні почуття.
— У головної героїні, Амелії, досить складний початок життєвого шляху. Ви показуєте її розвиток як особистості, її переживання, кожен її вибір і як на нього чи не завжди впливають значимі для неї інші. Але між рядків проглядає та система, у якій жінку об’єктивують, у якій жінки самі починають об’єктивувати себе й інших. Чи помилюсь, якщо скажу, що ви запрошуєте читача з’ясувати, де закінчується несвобода і починається свобода?
Пишучи роман, я не замислювався над настільки глобальними питаннями, як місце жінки в патріархальній системі й не збирався їх висвітлювати. Проблема свободи загалом справді має центральне значення в романі, але я її розглядав не як проблему соціуму, а як внутрішньоособистісну проблему. Адже кожен із нас стикається із цим внутрішнім конфліктом, незалежно від статі.
Свобода починається з моменту, коли особистість може зробити три речі:
- Відповісти на питання «Хто я є і що тут роблю?»
- Відпустити всі образи та кривди.
- Знайти в собі достатньо мужності полюбити світ таким, яким він є.
— Чи відрізняється ваш оригінальний задум, яким він був ще на початку написання, від того результату, який матеріалізувався в друці?
Так. Насправді я думав написати щось у стилі «Реквієм за мрією», з дуже драматичним кінцем. Але, як бачите, вийшло трохи інше 🙂
Причина проста. Я в цій книзі вирішив експериментувати з побудовою сюжету… План історії був відсутній. У попередніх текстах я завжди детально прописував сюжет і слідував йому. Тепер книга ніби писалася сама собою (вирішив спробувати рекомендацію Кінга). Я творив суто на відчуттях.
Чи задоволений результатом? Так. Чи це найкращий спосіб писати? Ні. Однак переконався, що обидва принципи мають право на існування. Просто необхідно користуватися тим, який найбільше пасує стилю написання.
Якщо повернутися до оригінального задуму, то я хотів написати жорстоку драму, в якій висвітлена проблема вживання наркотиків. Однак у процесі створення роману я зрозумів, що текст не обмежиться цією темою. Це роман про дорослішання, про пошуки себе, про стосунки батьків і дітей, про вміння пробачати й приймати себе та інших.
Роман Владислава Котигорошка «Незалежність, або Мамина доця» можна придбати в онлайн-крамницях:
Онлайн Криївка: https://kryivka.net/books/nezalezhnist_abo_mamyna_dotsya/
ВсіКниги:
https://vsiknygy.com.ua/books/nezalezhnist_abo_mamina_dotsya_568867/