– Чи легко в Німеччині бути письменником?
– Мабуть, тут варто наголосити більше на відмінностях літератури в Німеччині та Угорщині, адже в Угорщині вона має здебільшого функцію політичну, громадську, тоді як у Німеччині бере на себе більш розважальну місію. Хоча в Німеччині також до письменника ставиться жорстка вимога — бути інтелектуалом не тільки у своїх книжках, але й у публічному житті. Зараз у нашій країні побутує думка, що письменники не зовсім виконують своє призначення. Я вважаю, що це залежить від людини. Я, наприклад, не можу постійно говорити в широкому діапазоні про значні політичні події – я потребую більше часу, щоб зрозуміти, що насправді відбувається. А загалом мушу сказати, що письменник — визнана в Німеччині професія.
– Які тенденції німецької літератури Ви можете простежити зараз як людина, в це втаємничена?
– Мої знання стосуються більше 90-х років і початку 2000-х. Тематично можна розрізняти кілька напрямків у літературі. В першу чергу зараз іде опрацювання подій минулого: поділ Німеччини на НДР та ФРН. Є ціле покоління молодих авторів, які на цьому широкому історичному тлі розповідають, як це було – виростати в одній із тих республік. У 90-х роках розвинувся такий напрямок оповіді як поп-література, яка більше скерована на споживацького читача й має розважальний характер. Є також така концепція літератури, як «мати задоволення від того, про що ти розповідаєш». І тут уже більше йдеться про літературу експериментальну. Ця тенденція оповідальної літератури продовжується у моїй творчості, але, на жаль, у цій концепції лірика якоюсь мірою втрачається. За моїми спостереженнями, на противагу авторам, які намагаються розглянути й зрозуміти минуле, є також твори й автори, які констатують сучасність: що таке життя і що воно значить тепер. У цьому сенсі дуже цікавим для мене є твір Ульріха Пельцера «Частина рішення». В ньому зачіпається багато тем, це такий собі гіпертекст.
– Чи можливо письменнику в Німеччині жити на гонорар?
– Гонорару як такого не існує. Заробіток автора залежить від того, наскільки він відомий, наскільки його книжки популярні, як багато їх читають. Є певний аванс, але не можна сказати, що це гроші, які фінансують написання книжки. Щоправда, після того, як книжка вийшла, відбувається читання, автор отримує ліцензію, але це гроші невеликі – вони також не дають прибутку. Фінансово письменника підтримують премії, стипендії. А взагалі сьогодні прибуток можна собі «збудувати» з різних елементів. Наприклад, є можливість одночасно працювати журналістом. А я ще й викладаю, окрім того. Тобто в мене є три такі опори, які можна добре комбінувати. Це вимагає багато праці та часу, але ж усі багато працюють.
– Як ви обираєте твори для перекладу?
– Немає такої можливості й потужності – брати якусь нову книжку до перекладу. Маю одного постійного автора. Незабаром планую перекладати двох нових авторів, і для мене це буде щось нове.
– Чи потрапляють певні елементи сценаризму і драматургії до романів, адже я знаю, що Ви писали сценарії, були драматургом?
– Так, було таке в моєму житті – колись, перш ніж стати прозовим автором, я писала сценарії. Але після закінчення університету полишила це заняття. З того часу використовую два методи. Це, власне, так званий метод «посадити і зібрати урожай» – коли ти закладаєш якусь думку, то вона все-таки має до чогось привести. І другий метод, який я застосовую, – це «вбивай своїх улюбленців». Тут маються на увазі улюблені свої місця: вони можуть бути дуже вдалими, але також можуть заблокувати подальший хід подій. Їх варто якось нейтралізовувати.
– Чи часто перечитуєте свої твори і чи хочеться там щось виправити?
– Я ще жодного разу не перечитувала книжки, які я написала.
– Чому?
– Тому що написати книгу дуже важко, це вимагає багато сил, терпіння, зібраності, і через те нема вже бажання потім перечитувати. Можна сказати, що книжка закінчена тоді, коли виникає відчуття «це те, що я хотіла написати». Тоді немає потреби ні перечитувати, ні відредаговувати, ні перевіряти.
– Ернест Гемінгвей щодня прокидався зі сходом сонця і починав працювати над своїми творами, маючи чітко регульований графік роботи. А як пишете Ви? Маєте на це встановлений час чи все залежить від настрою?
– В мене є визначений час. Удень є певний період, коли я достатньо бадьора, щоб писати. Після обіду я відчуваю себе втомленою і тоді не маю ніякої можливості для цього. Потрібно якось поєднувати викладацьку роботу з моїми творчими амбіціями, а зробити це без упорядкованого графіку було б дуже важко.
– На презентації Ви сказали, що написали світову книгу? А чим для вас є космополітизм?
– Усі повинні прагнути космополітизму, бо це своєрідний заклик до миру. Космополіти здатні толерантно ставитися до інших і свої негативні відчуття сублімувати в інші речі. Це повинно бути нашою метою – досягати космополітизму. Хоча космополіт не обов’язково заперечує локальний патріотизм, це просто нове вираження толерантності. Я тяжію до космополітизму, та й герой мого твору «День у день» Абель Нема по-своєму космополіт, адже знає 10 мов, хоча насправді він дуже самотня людина і не може порозумітись зі світом.
– Традиційно останнє питання – про плани на майбутнє?
– Дуже прості плани. Маю на меті перекладати три книжки, два роки писатиму нову книжку. Після того, як вона з’явиться в друці, почнуться читання. А потім буду писати наступну книжку. Ось такий нехитрий цикл (усміхається).
Спілкувалася Лілія Хомишинець