Автотрофний синдром

Електрошок! Ще! Ще! Ми його втрачаємо!!! Втрачаємо одного з найперспективніших сучасних письменників України. Я про Дереша (а ви про кого подумали?). Його треба рятувати. Бо – без зайвих балачок – мужик, що написав “Культ”, – то наш мужик, і він потрібен народу.
О, так, роман “Культ”, скажу я вам, лишив вм’ятину  у вічності, сперечатися тут недоречно. Читаючи його, я плакав зі сміху, плакав і читав, читав і плакав. То був свіжак – здоровий чорний гуморець, субкультурна гризотня у всій альтернативній красі, містика з домішком езотерики, і як бонус – український матюк, конопелька і трохи сексу (навіть попри те, що 15-річному автору було за віком “нє положено”). Роман був – є і буде – бомбою. (Хто не згодний – всі в сад!)
Але з тим більшим німим подивуванням я проковтнув ложку дьогтю в бочці Дереша. Цією ложкою став роман “Трохи пітьми”. Долаючи його сторінки, мені хотілося порвати тільняшку і піти з “оралом” на шановних видавців. Бо нашого мужика Дереша могла так погнобити хіба що клята комерція. Всі роблять “мані”, шановні, бізнес є бізнес,  але не чіпайте хорошого хлопця. Бо, будемо відверті, видавці не вимагають принципово нової та якісної книги, вони зі спокійною душею кладуть на прилавки “Культ-2, 3, 4, 5…”, якими фактично стають наступні після шедеврального твори автора (втім, як майже будь-якого популярного сучасного автора). Однак “Культ-2”, як не дивно, не виходить. Натомість, виходить, вибачте мою московську, культя.
 Щоправда, цю культю таки купують. Особливо раді нею поласувати підлітки, в яких існує стабільна моральна потреба періодично бачити матюки у віддрукованому вигляді, читати про схиблених нєфорів та різні збочення – тобто отримувати свою порцію адреналіну й агресії. Звичайно, можна заперечити, що всі ці речі були й у “Культі”. Однак у ньому вони викладені, так би мовити, “квінтесеціально”, ЩЕ свіжо і ново і з таким ентузіазмом, що будь-які спроби творити в тому ж дусі – це літературне самогубство. Яким автор нині і займається. Щоправда, з точки зору комерції це, скоріше, називається “працювати зі сформованою аудиторією”. А фактично – пережовувати власну творчість. Однак то вже нелегка доля автотрофів. І авторів.
Бо що ми, власне, бачимо в новому романі нового? Ну, так, сюжет. Ліс, фестиваль самогубців, дурнувата молодь і хтось один – псих-ляльковод. Словом, ідеальний матеріал для кіно типу “Штольня”. Однак на цьому нове закінчується, починається стандартна програма – матокілометри, субкультурний антураж і купа “жахово-епатажних” сценок, від яких, по ідеї, найніжніші читачі мають потягнутися за пакетиком для блювання. Наприклад, момент: псих готується до польоту в космос, власноруч робить собі гнійні рани, аби було чим поживитися за нестачі харчів. …І всі ці радощі плавають поряд із втопленою “сестрою таланту” у воді, якої так немало в “Пітьмі”.
Єдина думка, що тішить мене, – можливо, Дереш відніс свій “клавітуропис” у редакцію виключно з комерційних міркувань (плюс ім’ям засвітити). Бо, чесно кажучи, він здатний на більше – це відчувається. І отак егоїстично, але хотілося б дочекатися від нього того більшого. Інакше – кінець, треба рятувати мужика!

Доктор Трепанатор.

  • bocha

    Абсолютно згодний з рецензентом. Хоч і мають рацію ті, хто стверджує за "Культом" статус твору автора-початківця, проте "Культ" на момент свого виходу був актуальним і оригінальним твором. Чого ніяк не скажеш про "Трохи пітьми". Взагалі, для мене вершиною творчості Дереша (напевно, в його випадку вже можна говорити про вершину, бо останні твори свідчать про творчий спад) залишається "Архе". Вже "Намір!" містить безліч недолугостей, є композиційно незграбним, хоча трапляються в ньому й авторські знахідки, сильні фрагменти тексту. Але про "Трохи пітьми" навіть цього не можна сказати. Можливо, Любко, вирішив реалізуватися як головний редактор (подейкували про якесь суто комерційне російськомовне видання,)або есеїст, або ентомолог-дрозофілознавець із вишуканим слогом?

  • Анонімний

    Хай йому грець! Той Любко вже певно голову посипав попілом після таких нищівних випадів.

  • Анонімний

    Прочитав "трохи пітьми"… Байдужим твір не залишить, але друзів попереджу – не дуже приємне чтиво. Вибач, Любко, але говорю те, що відчуваю.

  • Анонімний

    "Культ" – це культ.

    "Поклоніння ящірці" – це "Культ: Передісторія".

    "Архе" – відверто наркоманське чтиво з претензійністю на психоделічність.

    "Намір!" – що не кажіть, а це романтика.

    "Трохи пітьми, або На краю світу" – гра в психолога, і досить непогана.

    Якщо з книги забрати усі матюки та недолугі описи природи і побуту нефорів, то вийшло б коротко, проте дуже змістовно і насичено.