Пропонуємо вам статтю, у якій Леонід Каганов – російський письменник-фантаст, лауреат десяти літературних премій – висловлюється на тему письменництва в епоху піратства і торентів та розмірковує над майбутнім літератури в цілому.
Ера Водолія – льодовиковий період літератури
Нам випало жити на самому початку цікавою ери – Ери Скачування. Не важливо, скачування чого – нафти чи контенту – важливо, щоб качалося безкоштовно. Якщо вдуматись, на цьому сьогодні будується вся наша досить безглузда цивілізація. Кумедно також, що всі астрологи називають наш час переходом в певну Еру Водолія. Я не знавець астрології, але важко не погодитися, що з усіх знаків зодіаку саме Водолій – найбільш відповідний смисловий синонім до поняття Скачування. Та й сам він, як персонаж, надзвичайно загадковий: «зображується у вигляді людини з глечиком, що ллє воду». Що це за професія така – водолій? Який сенс лити воду собі ж під ноги? Здається ми починаємо здогадуватись…
Не так давно по інтернету знову пройшла хвиля копірайтних пристрастей: письменники підписували лист до Медведєва з проханням якось вплинути на засилля піратських бібліотек в інтернеті. Що викликало шквал обурень у піратів і читачів (що традиційно співчувають чомусь саме піратам, а не авторам улюблених книг). Насправді ситуація аж ніяк не вичерпується конфліктом письменника, який хоче отримувати гроші за свою працю, і читача, який упевнений, що будь-який продукт відтепер повинен стати безкоштовним. У двох словах нинішній конфлікт інтересів виглядає так:
Зазвичай на цьому місці поборники антикопірайту починають кричати, що аналогія неправильна, оскільки помідори – товар, а інформація копіюється безкоштовно. Припустимо, що гравіцапа не зриває помідор з гілки, а лише потайки робить копію, залишаючи овоч неушкодженим. Але що це міняє? Нічого. Садівник працює, покупець їсть, але не платить. Садівник не може продати свої помідори – хто їх захоче купувати, якщо вночі можна включити гравіцапу і скопіювати безкоштовно цілий кошик, ніхто не дізнається і не доведе. Але гравіцапа може копіювати помідор тільки поки він свіжий і висить на кущі садівника – торішні помідори згнили або з’їдені. Аналогія буде зовсім повною, якщо розуміти, що вирощувати помідори дано в цьому світі не всім. Помідори, вирощені дилетантами, маленькі, зелені, і їсти їх охочих немає.
А що кажуть на це покупці? Покупцям не дуже комфортно на душі – вони ж розуміють, що відбувається. Їм прикро, але вони не готові зізнатися в крадіжці. І щоб приховати роздратування, звертають свій гнів на садівника. Ось що вони йому кричать:
– Садівник знахабнів! Краще б помідори вирощував смачні, а він вирощує відстій, від якого вже нудить, особливо якщо щодня їсти!
– Особисто ми взагалі ніколи не купували його помідорів, а тепер і поготів! Претензії садівника не до нас, але покричати на нього чомусь вийшли саме ми.
– Дурниці і маячня! Особисто я з принципу продовжую чесно раз в рік купувати у садівника один помідор! Упевнений, так роблять всі!
– Садівник бреше: безкоштовне копіювання помідорів лише підвищує їх продаж! Ми просто в цьому впевнені!
– Справжньому садівнику не потрібні гроші! Нам вони потрібніші! Цей садівник завжди буде вирощувати нам помідори заради помідорової ідеї! А якщо він чимось незадоволений – значить, садівник не справжній, крадіть у нього!
– У чому проблема? Його помідори ніхто не зривав, вони висять на гілці. Перестали купувати? А хто сказав, що їх повинні в нього купувати?
– 21 століття – століття безкоштовних помідорів!!! Ура-ура!!!
– Ті, хто крадуть помідори, все одно б їх не купили за гроші, тому що помідори їм не настільки потрібні! А чому у садівника зникли гроші, ми не знаємо.
– Садівник сам винен! Він повинен зробити так, щоб купити в нього помідори стало простіше і дешевше, ніж натиснути кнопку на гравіцапі, сідаючи за обід. Як? Поняття не маємо, нехай придумає.
– Хай садівник повісить на хвіртці ящик з написом «подайте скільки не шкода»! Ми просто впевнені, що в цьому ящику щомісяця будуть набиратись величезні суми! Ті садівники, які намагались вішати ящик і збирали копійки — брехуни або невдахи.
– Садівник повинен зробити щось таке, щоб нам захотілося купувати помідори, а не красти! Нехай він вирощує помідор у формі голови замовника. Нехай його помідори танцюють в тарілці кадриль. Нехай садівник ходить по дворах і співає жалісливих пісень.
– Хай садівник заробляє справжньою працею (укладанням печей, як ми), а помідори для нас вирощує ночами! Це єдине рішення нашої з ним проблеми, яке всіх влаштовує повністю.
– Садівник повинен зробити так, щоб куплений помідор виявився солодше краденого! Як таке зробити, якщо в житті завжди навпаки? Не знаю, я не фахівець, просто пропоную.
– Та пішов він до біса! У селі багато пацанів-початківців, які намагаються безкоштовно вирощувати помідори й самі благають красти те, що виросло! А хто каже, що воно неїстівне, той погано вибирав, там трапляються навіть червоні.
– Крали помідори і будемо! У садівника теж напевно лопата крадена, так що нехай заткнеться!
Ми коротко окреслили проблему, а тепер спробуємо її проаналізувати, обговоривши типові помилки.
Помилка 1: «Проблеми немає, нічого не відбувається»
Відбувається стихійний природній процес. Сьогодні змінюється інформаційний клімат планети, і якісь інформаційні види неминуче вимруть, а інші адаптуються. Зараз вже зрозуміло, що музика пішла в бік живих виступів, втративши ринок фонограм. Програми та комп’ютерні ігри зуміли виробити авторизацію, а в офісах – опираються на на закон, якого дотримуються навіть у нас. Кіно успішно розвивається за рахунок ефекту кінозалу і новомодного 3D. А от письменники виявилися вимираючою фауною, оскільки для них не знайшлося способу адаптації. Спочатку стихію стримувала незручність читання з монітора і накладність роздруківки. Але якщо ще три роки тому в метро народ читав журнали і книги, то сьогодні всі сидять із читалками і смартфонами. І абсолютна більшість контент не купує.
Помилка 2: «За гроші пишуть тільки погані письменники»
Це дуже зручна точка зору, особливо якщо погано знати історію літератури. Зрозуміло, якби письменникам не платили за працю, ми б не втратили Льва Толстого або, скажімо, Тургенєва. Зате швидше за все втратили б усіх інших: Олексія Толстого, Чехова, Булгакова, Гоголя, а особливо Достоєвського – от вже хто писав роман за романом у спробі вилізти з боргів. І навіть сам Пушкін дефіцит прибутків маєтку поповнював хорошими гонорарами. З тим же успіхом можна стверджувати, що за гроші грають тільки погані футболісти. А талановитий, який любить спорт, готовий грати безкоштовно. Але ж ми знаємо, що буває з футбольною командою, коли зникає фінансування.
Помилка 3: «Повинен бути спосіб конкурувати з піратами»
Помилка 4: «Письменники продовжать писати без грошей»
Так. Але чому в тому ж обсязі? І чому саме книжки? «Заповітну книгу» письменник може писати в стіл все життя, а інших (деколи кращих) світ має шанс не побачити. При цьому до письменника на поріг стукає життя і благає писати – мильні опери, сюжети ігрових стрілялок, огляди прасок… Працюй, вигадуй ідеї, реалізуй письменницький талант, твою працю побачать мільйони, а ти заробиш добрі гроші! І якщо в письменника двоє дітей, кредит за машину і зйомна квартира, то він же не ідіот, щоб жити у злиднях, рік пишучи чергову книгу для пихатих мешканців «торрентів»? При цьому на книжковій полиці залишиться граф Толстой, бізнесмен Ліпскеров і ще пара безсумнівно талановитих і забезпечених авторів плюс море графоманів. У результаті письменництво стане асоціюватися з безгрошів’ям і рваними светрами (як сьогодні авторська пісня), і тоді підуть в інші галузі всі – без грошей працювати ще можна, без престижу – ні.
Помилка 5: «Література не може померти»
А тепер повернемося до наших помідорів і спробуємо уявити, який прогноз очікує описаний світ?
Вирощування помідорів перестало бути заробітком. Зникла віковічна мрія всіх садівників: виростити такий помідор, щоб на ранок прокинутися багатим і знаменитим, і більше не знати потреби. Але помідори не зникнуть! Вони просто стануть іншими.
Число садівників в світі стрімко скорочується. У грядок залишаються божевільні фанатики і пенсіонери, які вже не мислять життя без лопати, гною і баночки для колорадського жука.
Розумним городникам хочеться жити, вони переключаються на вирощування сіна для великих радгоспів. Сіно гравіцапою красти збитково – витрати на електрику більше, а радгоспам сіно потрібно завжди і багато.
Юне сільське покоління до грядок не підходить: з дитинства спостерігаючи убогих городників, вони зрозуміли, що це непрестижне заняття, тому їдуть в місто.
По дворах ходять натовпи голодранців, випрошуючи пожертвувань на розвиток помідоробудування. Їх стільки, що їм вже ніхто не подає, а образ жебрака з лопатою давно став персонажем анекдотів і коміксів.
Городників від випадку до випадку спонсорують різні товариства та політичні рухи. Завдяки їм з’явилися помаранчеві помідори, фіолетові помідори, двоголові триколірні помідори, помідори у формі хреста і півмісяця. Смакові якості на другому плані — замовник платить селекціонерам за зовнішній вигляд.
Працю садівників фінансують і рекламщики, вимагаючи обклеїти поверхню фрукта наклейками, а в сердцевинку вкласти пробничок шампуню.
Асортимент якісних помідорів у світі стрімко скорочується. До двох. Світ отримує два непоганих овоча на рік, господині їх уже знають навпомацки. Вся планета ріже в салат день за днем один і той же овоч сезону. Його смак підігнаний так, щоб догодити переважній більшості. Два вдалих садівника купаються в славі, виступають на конференціях, за гроші проводять корпоративи. Обидва талановитих щасливчика живуть в розкоші.
Поруч – колосальний розрив: незліченна армія невідомих садівників ходить по дворах і благає красти їхні маленькі гіркі помідори. Деякі навіть пропонують гроші.
Міські дилетанти заздрять знаменитим щасливчикам. Багаті пани купують для себе і своїх дружин пишні дачі з грядками, розвішують на кущах величезні надувні помідори, фарбовані яскравою фарбою. Вони вкладаються в рекламу, купують рецензії в журналах і відгуки в блогосфері, щоб просунути координати свого городу для гравіцап. Питання престижу.
Підсумок
Як ми розуміємо, це все – реалії не тільки завтрашнього дня, але вже сьогоднішнього. І даремно радіють пірати: у світі діє закон збереження енергії, і тому вічний двигун неможливий – навіть якщо сам мотор легко копіювати. Дармової енергії не буває, просто маховик важкий, і пройде ще багато часу, перш ніж вал зупиниться. Але цей процес необоротний, і сприймати його ми всі повинні саме як стихію природи: в силу світових процесів в суспільстві та техніці для літератури настає льодовиковий період. А у телесеріалів, наприклад, розквіт. Добре це чи погано в кінцевому результаті – я б не став поспішати з оцінками. Ось тільки немає сенсу писати про це президентові, це його тільки засмутить.
PS: Мене питають, як особисто я до цього ставлюся. Відповідь: з розумінням. На написання цієї статті я витратив два робочих дні. Міг би написати фантастичне оповідання або розділ книги. У будь-якому випадку я на творчій роботі. Писати книгу набагато важче – там потрібно більше душі, статтю – простіше. Я б, звичайно, вибрав книгу. Але для статей працює економічна модель, а для книг – вже ні. І тому мій читач отримує статтю. Він прочитає її, покиває чи обуриться, випустить пару в коментарях, а через тиждень забуде. Але сьогодні саме ця пара крутить економічний маховик, а не читання книг з читалки. І якщо хтось повинен з цим боротися – то чому я?
Прочитала статтю - маячня,але не стану сперечатися й розводити тут холівари. Коельйо чудово написав сьогодні щодо цього у своєму твіттері - почитайте,якщо цікаво.