Зазвичай публікації, присвячені одруківкам, починаються зі слів Ільфа і Петрова про те, що, будучи першодрукарем, Гуттенберг став і першоодрукарем теж. Здорова думка, з якою не посперечаєшся – книжок, що не зазнали друкарських помилок, певно, не існує взагалі.
Сам феномен друкованої помилки прагнуть викорчувати з видавничої справи вже не одне століття. А з іншого боку існує відома «перша заповідь англійського бібліомана»: «Моє видання тим і добре, що в ньому є знаменита помилка. Видання без помилок – макулатура».
Одруківки як трансцендентальна умова друкованого слова
Друкарський верстат скасовував людський фактор щодо описки, замінюючи його технічної підміною букв. І це призводило до набагато більш цікавих семантичних результатів. У виданому в 1562 році антипапському трактаті «Меси і їх побудова» (Missae як missalis anatomia) із 172 сторінок 15 з них займав перелік помилок. Виправдання видавців не змусило себе чекати. «Проклятий Сатана озброївся усіма своїми хитрощами, щоб протягнути в текст нісенітницю і тим самим відбити в читачів бажання брати в руки книгу!» Так у суспільстві закріпився вираз «диявол одруківки» або «біс одруківки», а в літературі було покладено початок надзвичайно цікавій грі – спробі читача зрозуміти, що ж автор спочатку мав на увазі.
На зорі книгодрукування, коли друкарських помилок було ще зовсім небагато, їх виправляли вручну в кожному примірнику. Але йшли роки, книг друкувалося все більше, у геометричній прогресії росло і число помилок. Коли кількість виправлень, зроблених від руки, стала відверто спотворювати вигляд книги, народилася ідея створити в кінці книги сторінку зі списком всіх друкарських помилок – так звану errata. Незабаром до цієї сторінки приєдналися ще інші. Рекорд був встановлений Фомою Аквінськім – у його «Сумі теології» 1578 року errata займала не мало не багато 108 сторінок.
Друкарі і верблюди: друкарські помилки в Біблії
Книга-рекордсмен за кількістю та якістю своїх помилок – звичайно ж, світовий бестселер, Біблія. Найбільш цікавими вважаються англіканські біблії – є ціла «колекція» неправильних Біблій, виданих у різні роки і різними англійськими виданнями, які здобули світову популярність завдяки своїм помилкам.
Увінчала список усім відома Біблія перелюбників («Adulterous Bible» видання 1632 року), у якій сьома заповідь («Thou shalt (not) commit adultery»), через випадіння прийменника «не» закликає: «Чини перелюб!». Видавцеві довелося заплатити 3000 фунтів стерлінгів штрафу, а книга в терміново вилучалася з прилавків (зараз вціліло лише 11 примірників).
Наступна Біблія, що видана, наче щоб присоромити всіх книговидавців, так і називається – Біблія Друкарів («The Printers’ Bible», видання 1702 року). У 119 псалмі слово princes – князі випадково замінило слово printers – друкарі, і нарікання царя Давида видозмінили свій характер: «Друкарі женуть мене безвинно».
Мабуть, надихнувшись результатом, диявол одруківки довго не чекає і вже в 1716 році в Гріховній Біблії («The Sin On Bible», 1716) Йоан закликає: «Ідіть, і грішіть більше!» («Go and sin on more» замість «Go and sin no more»), а в 1717 році виходить Оцтова Біблія («The Vinegar Bible», 1717), в якій vineyard (виноградник) перетворився на vinegar (оцет).
Найкумедніші друкарські помилки не згадуються в літературі російською мовою, зате активно цитуються англомовними роботами на цю тему. Так згадується Біблія 1810 року, у якій апостол Матвій звертається до людей дивного анатомічного складу – «у кого вухо до вуха – хай почує» («…Who has ears to ear, let him hear» замість початкового «ears to hear»), Верблюжа Біблія 1823 року, у якій у Книзі Буття, слово «дами» – damsels змінилося на слово «верблюди» – camels, результатом чого стало – «І піднялася Ребекка, і верблюди її, і сіли вони на верблюдів і пішли за людиною … », і Біблія родинних стосунків, що містить таблицю родинних зв’язків, ця таблиця включає заборону людині брати шлюб із дружиною своєї бабусі («A man may not marry his grandmother’s wife»).
Різні культури: ставлення до друкарська помилка в західній Європі
Ставлення англіканської церкви і всього англійського суспільства до таких помилок було серйозним, часом навіть на межі скандалу. Відомий випадок, коли помилка в оголошенні викликала бурхливі громадські хвилювання і зіпсувала репутацію цілого житлового будинку. Напередодні королівського виїзду опублікували замітку про здачу вікон в приватному будинку для охочих. Але зі слова window трагічним чином випала буква n. Так, в газеті вийшло оголошення про здачу в найм двох вдів.
Французи до одруківок ставилися спокійніше, навіть з іронією, властивою їхньому ставленню до всього на світі. Про це говорить історія схожої друкарської помилки в оголошенні про здачу сільськогосподарської ферми, яка в підсумку перетворилася в прекрасну жінку, «при правильному догляді вельми продуктивну» (Ferme – ферма, femme – прекрасна жінка, фр.). Ця помилка здалася французам такою чудовою, що вони увічнили її у статті «одруківка» в енциклопедії «Larousse».
Отже, найстрашніші (або цікаві – як подивитися) друкарські помилки – це ті, які виглядають правдоподібно. І прокрадаються вони не тільки в трактати або богословську літературу. Диявол одруківки всюдисущий, йому мало потоптаної честі Святого Письма – він проліз і в художню літературу та вніс туди сум’яття, і, навіть, в перебігу історії помічені його сліди.
Поручик, про якого не можна не згадати
Так, помилка породила легендарного поручика Кіжаєва (або Кіже, на французький манер). Писар, який записував за імператором Павлом I черговий наказ, чи то не дочув, чи то навпаки, прагнув зловити кожне слово, і фразу «Прапорщики ж …» і перераховані далі прізвища героїв «… в підпоручики» доповнив таким чином: «Прапорщик Кіже … – в підпоручики ». Все було б досить просто, якби імператор чомусь не вирішив особливо виділити першого прапорщика, який ніколи насправді не існував, і перевести його відразу в поручики. Ось тут ситуація стає просто кумедною – не можна ж сказати імператору про таку прикру помилку! І ніби вся ситуація є ще не достатньо абсурдною, чимось поручик Кіже запам’ятався імператору, і за кілька днів, він, похваливши щасливого і бравого Кіже, справив його в штабс-капітани! Так швидко, як вигаданий Кіже, не робив кар’єру жоден реальний офіцер, і коли назначеного полковником Кіже імператор викликав до себе на аудієнцію, помилка таки була виявлена. Імператору було вирішено доповісти, що полковник Кіже раптово помер і прибути не може. На що Павло I, зітхнувши, відповів: «Шкода, хороший був офіцер!».
Одруківки живуть і в «Євгенії Онєгіні» (сучасники читали роман з величезною кількістю помилок), і в безсмертному творі вже згаданих мною, Ільфа і Петрова. Саме завдяки одрукам роман «12 стільців» отримав незвичайну деталь – нагріте яблуко, яке в першому своєму епізоді Остап Бендер дістає з кишені. Яблуко від початку було наливне, але нагріте воно, без сумніву, набагато краще характеризує гарячий темперамент турецько-підданого.
Одруківка як літературний прийом
У літературі є приклади, коли автор твору зумисне грає з одруківками. Так в 1819 році Ернст Теодор Амадей Гофман наділяє своє найвідоміше видання – «Життєві погляди кота Мурра» – передмовою «Від автора», у якому, з усією притаманною йому іронією каже, що друкарські помилки ілюструють часом набагато більш сміливі ідеї, ніж оригінал, – і це явище звичайне, і просить читача знайти в тексті і виправити помилки з наведеного нижче списку. Далі йшов перелік помилок і їх виправлень, придуманий, як кажуть джерела, самим Гофманом і вони друкуються до сих пір у кожному виданні. Одруківки досить абсурдні і кумедні, які не тільки не були виправлені, але збереглися в історії та літературі, захищені силою мистецтва.
І дійсно, якщо не можна боротися з бісом одруку, чому б не переманити його на свою сторону? У XX столітті в літературу приходить поняття сюрреалізму, який, цілком можливо, із задоволенням прийняв би в своє лоно феномен одруківки як можливість відкриття другого третього і т. д. смислів тексту.
Явище одруку і його вживання самим автором у літературі, цілком вписується в концепцію постмодерністської літератури, викладеної Умберто Еко в його «Замітках на полях «Імені Рози», з її різоматичною побудовою та націленістю з одного боку – на освіченого і підкованого читача, здатного оцінити велику кількість гіперпосилань, а з іншого – на обивателя, що сприймає текст виключно з точки зору сюжету і його розвитку. Адже грамотна помилка в тексті може служити як для розважальної мети, так і для пізнавальної, запускаючи механізм алюзій і асоціацій. Хоча, з іншого боку, помилка, зроблена навмисне, вже не має властивості одруківки і стає повноправною частиною тексту. Це відсилає нас до поняття автоматичного письма, у якому будь-яка випадковість і випадкова і закономірна одночасно, має кілька смислів, явних і прихованих.
Комп’ютерні технології на сьогоднішній момент стали незаперечно найдієвішою зброєю в боротьбі з одруками. Не абсолютною, але продуктивною. Сам формат завантаженої книги дозволяє виправляти помилки прямо в процесі читання – зовсім легко, навіть у порівнянні з виправленнями на пергаменті, а сучасні текстові процесори (скажімо, той же Word, в якому я зараз пишу) роблять всю брудну роботу по виправленню банальних помилок за нас (у цьому тексті їх було близько 45). Чи можна у зв’язку з цим говорити про те, що одруківки, у якості нового прийому в літературі, можуть врятувати, або, принаймні, стати другим диханням для друкованих книг? Припускаю, це цілком можливий варіант.
Дар’я Самарєва, культуролог
Із задоволенням перечитав. А в останньому розділі перше речення також має описку (саме так свого часу називали ці граматичні помилки). Читаємо: "У літературі є приклади, коли автор твору зумисне грає з о д р к і в к а м и". (Розрядка моя). Тому це слово можна прочитати і так "о д у р к і в к а м и", що кардинально змінює зміст даного речення.